<span>Хто я? Сижу я і питаю,</span>
<span>Тихо до себе промовляю,</span>
<span>Хоч відповіді сам не знаю</span>
<span>Та все ж в думках її шукаю.</span>
<span>То хто ж я, хто?</span>
<span>Ніхто? Можливо...</span>
<span>Я пустота? Чи що...</span>
<span>Скажи но.</span>
<span>Чи вартий я хоча б піщинки,</span>
<span>Найменшої в світі пилинки,</span>
<span>Чи, може, мов води краплинки,</span>
<span>Що не живуть довше хвилинки?</span>
<span>Та ні, я просто унікал,</span>
<span>Величних армій генерал,</span>
<span>Я все, я Бог, я ідеал,</span>
<span>Я всесвіт, космос і астрал.</span>
<span>Та ні... Хіба я так вважаю?</span>
<span>Я просто все це уявляю.</span>
<span>Я не ніхто, я відчуваю,</span>
<span>Я є не Бог - я точно знаю.</span>
<span>Я лиш проста собі людина,</span>
<span>Така нікчемна я тварина</span>
<span>Чи возвеличена причина...</span>
<span>Багатогранна я картина... </span>
М-ед полюбляють ведмеді
Е-х бідолахні бджвлки
Д-авляться ведмеді медом
-Доченька!
- Да, мама?
- Дочка, пожалуйста, прекрати разбрасывать по парку фантики! Смотри, как некрасиво – кругом зеленая травка, одуванчики, и тут твои бумажки валяются!
- Ну, извини, мама…
-Катя, разве я не учила тебя, что фантики нужно выбрасывать в урну?!
- Да, конечно, но это невозможно!
- Почему вдруг невозможно?
- Мама, здесь нигде нет урн!
- Катя, если урн нет, то нужно решить проблему другим способом.
- Взять спички и сжечь мусор!
- Катя, я серьезно. Например, сложить фантики в пакетик или свернуть и положить в карман.
- А дома выбросить?
- Можно и не дома, можно просто до ближайшей урны дойти и выбросить.
- Мама, дай мне, пожалуйста, пакетик. Я сложу в него фантики.
- Вот-вот, совсем другой разговор! Возьми, дочка.
- Спасибо.
- Не за что. И больше, пожалуйста, мусор не разбрасывай! Природу надо беречь.
Я ходжу у музичну школу. Музика - це прекрасний вид митецтва!
Так! я вважаю себе Українцем!