Добро
Ласковое и справедливое
Помогает учит сближается
Добро очень важно для мира
Друг
Прочитавши роман Стендаля «Червоне і чорне», думаєш, що Жюльєн Сорель
намагається оволодіти ремеслом життя, починаючи не з азів, а десь із середини.
Він почав рух до поставленої мети, і це свідчить про його цілеспямованість, що,
звісно, є добре, але йому навіть не спадало на думку, що перш ніж «іти» до мети,
необхідно навчитися «ходити».
<span><span>
Складається враження, що життя для Жюльєна було грою, з якої він виходив
переможцем, а йому треба було добре розібратися у своїй душі. Вічно
насторожений, такий, що до всього ставиться підозріло, Жюльєн Сорель приховує
від навколишніх свої істинні почуття та наміри, і так розвивається ще одна риса
його натури – облуда, адже він починає розмовляти загальноприйнятою мовою
брехні. Він виграв, досяг того становища, до якого прагнув, бо є сміливий,
розумний, але він не мав достатньо коштів для вибору кар</span>’єри. Простеживши його життєвий шлях, можна
сказати, що уроки життя, досвід, набутий ним, став йому в пригоді: він навчився
давати правильну оцінку тому, що відбувалося в суспільстві Вально – де Ла-Моль,
відкидати те, що гидке та огидне, тобто він збагнув основні закони життя цілком
пристойної людини.</span><span>
Але образ Жюльєна Сореля не викликає в багатьох поваги, і можливо тому,
що він людина з постійно ураженою гордістю, зневажає вище суспільство, але тим
не менше хоче домоготися визнання в цьому ж суспільстві. У молодику не було
самоповаги, а себелюбство та гордість не могли її замінити; крім того, у нього
не було терпеливости. Саме тому він зрештою він потрапляє до каземату, де
усвідомлює, що «кожен для себе в цьому світі», розуміє трагедію власного
існування. На прикладі життя Жюльєна уявляєш, що за «складна річ життя», і життя
треба вчитися дуже довго…</span><span>
Уроки життя ми отримуємо з різних джерел художньої літератури, з досвіду
свого повсякденного життя. Кожен із нас несе в душі заповітну думку – стати
особистістю, знайти своє місце в житті, робити більше добра, не падлючити,
трудитися на благо своєї Батьківщини та її людей, котрі нині живуть зовсім не
просто. На багато думок наштовхує роман «Червоне і чорне», а головна з них та,
що життя – це насправді складне
ремесло.</span>
Вдатися до верлібру, створити верлібр, писати верлібром.
Ответ: Я терпила, НУууу болше так не делай
Объяснение:
1.Чем литературная сказка отличается от народной?
1.) В отличие от фольклорного произведения литературная сказка имеет конкретного автора, неизменный текст, зафиксированный в письменной форме, чаще всего она больше по объему.
2) В литературной сказке сильнее выражена изобразительность, т. е. более подробно, детально и красочно описаны место действия, события, внешний облик персонажей.
3) Для литературной сказки характерен не свойственный фольклору психологизм, т. е. углубленное исследование внутреннего мира, переживаний персонажей.
4) В связи с этим образы-персонажи литературной сказки – это не обобщенные маски-типажи народной сказки, а неповторимые индивидуальные характеры. Писатели воссоздают характеры героев, более сложные и психологически мотивированные в отличие от народной сказки.
5) Для литературной сказки, как и для любого литературного творения, свойственна ярко выраженная авторская позиция: автоское отношение, оценки, благодаря которым читатель понимает, кого из персонажей автор любит, что он ценит, что ненавидит.
6) Литературная сказка выражает авторское понимание жизни, которое может в чем-то и совпадать с фольклорными ценностями. Однако чаще всего автор стремится выразить собственные идеи и представления о жизни. Все это приводит к тому, что литературная сказка позволяет увидеть «лицо» автора, его пристрастия и ценности, его духовный мир. Это принципиально отличает ее от народной сказки, в которой отражены общенародные идеалы, а личность конкретного сказителя стерта.
2.В чем проявляются фольклорные традиции литературной сказки?
1) В использовании писателями фольклорных сюжетных мотивов (ненависть мачехи к падчерице, чудесное происхождение главного героя, нравственное испытание героя, спасение волшебных животных-помощников и т. д.) .
2) В использовании традиционных образов-персонажей. Это идеальный герой, его помощник, отправитель, даритель, вредитель, похищенный объект, ложный герой.
3) Художественное пространство и время литературной сказки часто создано в соотвествии с законами фольклорного сказочного мира: неопределенное, фантастическое место, сказочное время (у Пушкина: «негде в тридевятом царстве, в тридесятом государстве» , «лесной терем» 7 богатырей, «остров Буян» , «ветхая землянка» старика и старухи) .
4) В использовании народных средств поэтической речи:
постоянные эпитеты (добрый молодец, ),
троекратные повторы (у Пушкина: «три девицы по окном» , состязания Балды с бесенком; обращения королевича Елисея к силам природы) ,
словесные формулы,
фразеологизмы, пословицы и поговорки, просторечие<span> («черт ли сладит с бабой гневной» ) и т. д.</span>
