Ми знаємо прiзвища багатьохукраїнських правозахисникiв, але нiколи серед них ви не зустрiнете прiзвищаТараса Шевченка. Хоча саме його я вважаю найвидатнiшим правозахисником України.Так, вiн не писав нi наукових праць з юриспруденцiї, не робив науковихрозвiдок. I до створення Органiзацiї Об'єднаних Нацiй було ще цiле столiття, тавже тодi вiн порушив у своїх творах такi важливi проблеми, якi потiм лягли воснову правових мiжнародних документiв. Це такi проблеми як практика, схожана рабство (крiпацтво), бо саме жорстока експлуатацiя людини людиною призвеладо виродження самої людської сутi суспiльства. А дискримiнацiя автохтоннихнародiв (право на самовизначення)? Скiльки довелося витерпiти українськомународовi, щоб довести, що українська мова - не "нарєчiє", а повноцiнна,здатна до розвитку i культурних традицiй, європейська мова? До таких же проблемналежить дискримiнацiя культури автохтонного народу (право на розвиток).Згадаймо часи, коли Валуєвський циркуляр забороняв i навчання, i видавничусправу, i навiть театральнi постанови українською мовою. А експлуатацiя дитячоїпрацi, вiльний доступ до культурних надбань народу? I цей перелiк можнапродовжувати. Саме цi проблеми порушував Шевченко у своїх творах, поетичних iпрозових. Сподiваюсь, що колись дослiдники ще скажуть своє слово проШевченка-правозахисника. Людина є найбiльшою цiннiстю як длялюдей, хто вiрить у Бога, так i для тих, хто не сповiдує нiякої релiгiї. Босаме людина, живучи в суспiльствi, намагається придумати такi iнститути, якi бдопомагали жити i розвиватися, народжувати дiтей, пiклуватися про них i бутиспокiйним за їхнє майбутнє. Та тiльки природою закладено, що люди рiзнi мiжсобою за характером, за зовнiшнiм виглядом, за кольором шкiри, мовою,походженням i ще можна назвати безлiч ознак людської вiдмiнностi. Усе це дужедобре розумiв Тарас Григорович, розумiв i таку рiч, як рiвнiсть людей передБогом. А звiдси - людина повинна бути рiвною i перед законами, якi тежпридумали люди, щоб жити нормальним життям незалежно вiд того, якi маєш вiднародження природнi таланти. Тож пошануймо Шевченка як першого правозахисника,що своїми творами спонукав наступнi поколiння до пошуку механiзмiв утвердженняправ людини
В 1945 году В. Катаев написал свою известную повесть «Сын полка» . Основу ее сюжета составляет судьба Вани Солнцева, потерявшего родителей и перенесшего столько горя, сколько достается в жизни не всякому взрослому. Беды закалили мальчика. Оказавшись среди бойцов капитана Енакиева, он решил бороться с врагом, как настоящий солдат. В то же время писатель подчеркивает, что Ваня не утратил детскости. Очень характерен в этом отношении такой эпизод, как разговор Вани с четырнадцатилетним мальчиком, усыновленным бойцами другого подразделения. Началось с мальчишеского спора — чей лес, что делает здесь каждый («Иди, откуда пришел». — «Сам иди, не твой лес») . Когда Ваня увидел медаль на груди этого мальчика, он был подавлен, но «и виду не подал» . «Великое дело», — сказал он с кривой улыбкой, чуть_не плача от зависти» . В процессе диалога меняются взаимоотношения двух мальчиков, начавшиеся с задорного выявления хозяйских прав на лес («Не твой лес». — «А вот мой» ) и окончившиеся завистью к медали четырнадцатилетнего сына полка и горькой мыслью о себе: «Стало быть, я им не показался».
Основная мысль выражена в словах: " ...простите нас, москвичи, мы живем в Дунине, и нам так хочется постоять за нашу милую реку: пусть невелика наша речка и проста, но без нее не было бы и большой Москвы, пусть у нас небогато водой, но ведь и мы сами, люди, с малолетства бываем ростом невелики, а потом, переходя свою жизнь, как разрастаемся! А рыбы у нас не меньше, чем в московской Москве, и живем мы весело...".
Это мысль о том, что одинаково нужны и большие реки, и малые речки.
