<span>Мабуть я заблукав,-подумав Сергійко ,опинившись перший раз у місті Прикметника.Якесь дивне місце,ні душі навколо.Лише літери."Куди я потрапив?Хочу додому."-тихенько промовив Сергійко.Хлопчик похлипуючи блукав вуличками.Раптом все навколо загуркотіло,дмухнув сильний вітер і якимось дивним чином перед ним з'явився чоловік."Ви хто?"-запитав хлопчик."Я-король цього містечка,пан Прикметник.Я давно на тебе чекав!"
"На мене?"-здивувася він."Так,так,саме на тебе!Це ж ти не хочеш вчити українську мову?Не знаєш хто такий іменник!Глузуєш над ним,кажеш що він зовсім не потрібний і взагалі не цікавий.Зараз він сидить у моєму кабінеті і плаче,адже думає що всі навколо тільки ображають його.Ось як ти будеш розмовляти з друзями якщо іменник образиться і вирішить піти з посади.Настане хаос.А все через тебе!"
"Невже це справді я винний?Якщо дозволите,я б хотів вибачитися перед паном Іменником,я не хотів його образити.Я справді не подумав про наслідки,і зовсім не хотів робити йому боляче"
"Звісно,ходімо!"
Іменник дуже зрадів,що хлопчик усвідомив свою провину.Вони разом попили чай з цукерками,поговорили.І з того часу Іменник став хлопчику кращим другом.На вихідних Іменник допомагав Сергійкові з уроками з української мови,а Сергійко в свою чергу частував його солодощами.Країна Прикметника нарешті жила мирно,і в ній часто було чути сміх та веселощі мешканців.</span>
Ввeчорі на нeбі багато сузір'я . Вчора на уроці труда ми робили іграшки із тканини
Відпочинок на природі(в лісі)
кленові листки- листки головне(які?) кленові залежне
щось шепочуть- шепочуть головне 9що?) щось
Одного дня ми з братиком та батьками пішли в ліс і зустріли там оленятко. Воно стояло однісіньке на поляні та скубало травичку. Дуже тихенько, щоб не злякати маленьку тваринку ми підійшли ближче і стали його роздивлятися.
Воно мало короткі вушка, які стояли як два солдатика, чорненькі як бусинки очі та видовжену мордочку. Також це оленятко мало коротку шерстку світло-коричневого кольору. Ми з братиком впевше бачили таку тваринку тому спостерігали за ним дуже пильно. Потім на галявину до оленятка прийшла його мама-олениха, вона була набагато більша в розмірах, але така ж гарна і мала світло-коричневу шертску. Мама-олениха забрала свого малюка і вони пішли разом у лісову гущу, а ми з батьками продовжили збирати гриби. З тих пір я завжди згадую про маленьке світло-коричневе оленятко, яке колись бачив (ла) в лісі.
