Я живу майже в центрі міста. Правда, це не центр, яким його вважає більшість жителів, але дійсно географічний центр — так каже мій тато. І в цьому самому географічному центрі розташований наш невеликий будиночок із садом, таким само старим, як будинок. Усе в саду, як належить: дві яблуні, два вишневих дерева, одна груша, дві сливи і... одна величезна стара береза. Я не пам'ятаю жодного року, щоб хто-небудь із дорослих не заводив би розмови про те, що час її спиляти, зрубати тощо. І щоразу хтось із родини обов'язково заперечував, причому дуже гаряче. Коли я був зовсім маленький, то майже не звертав уваги на ці суперечки. Нарешті поцікавився: у чому ж річ? І бабуся розповіла мені історію "нефруктового" дерева в нашому саду. Виявляється, що майже весь рід наш починався з цієї берези. Ще прадід із прабабусею, будуючи дім, посадили три берези, що піднімалися так швидко, росли так красиво, що всі сусіди заздрили хазяям, хоча ще навіть жодного яблучка в саду не виросло. А під час війни дві берези загинули, обидві були поранені осколками снарядів, що неподалік розірвалися. Наша родина дуже переживала, тому що усі звикли вважати ці три берези символом благополуччя і щастя всіх, хто мешкав в цьому будинку. І ставилися особливо уважно до єдиної ще дуже красивої берези, яка залишилася. Але роки йшли, не стало моїх прадідів, постаріли бабуся з дідусем, і, на жаль, постаріла береза: почали всихати гілки, зараз вона виглядає якоюсь літньою і вже не прикрашає сад і двір. Але розстатися з березою поки що ми не наважуємося: раптом із нею піде все добре і гарне, що є в нашій родині.
Моя кімната дуже красива. У неї чарівні обої зеленого кольору. Біля вікон стоїть білий стіл. Біля іншого вікна стоїть моя кровать. Уроки я роблю одразу як приходжу до дома, бо скоріше хочу сісти за свій стіл. На проти моєї кроваті стоїть великий телевізор. Це моя кімната.<span><span><span>
</span></span></span>
Н. в. - сто двадцять вісім
Р. в. - сто двадцять восьмого
Д. в. - сто двадцять восьмому
З. в. - сто двадцять восьмого
О. в. - сто двадцять восьмим
М. в. - у сто двадцять восьмому
Н. в. - двісті вісімдесят п'ять
Р. в. - двісті вісімдесят п'ятого
Д. в. - двісті вісімдесят п'ятому
З. в. - двісті вісімдесят п'ятого
О. в. - двісті вісімдесят п'ятим
М. в. - на двісті вісімдесят п'ятому
-Привет, Маша!
-Привет!
-Как дела?
-Хорошо
-Погода на улице сегодня солнечная! Может пойдём погулем?
- Да, правда погода прекрасная! Как говорил Пушкин: "Мороз и солнце день чудесный"
-Хорошо тогда встретимся в "Городском парке"
-Да, я смогу. Только оденусь потеплее.
-Пока!
-До встречи!
Разом не вживається тільки окремо.
Мені торт був до смаку.
