<span>Мабуть я заблукав,-подумав Сергійко ,опинившись перший раз у місті Прикметника.Якесь дивне місце,ні душі навколо.Лише літери."Куди я потрапив?Хочу додому."-тихенько промовив Сергійко.Хлопчик похлипуючи блукав вуличками.Раптом все навколо загуркотіло,дмухнув сильний вітер і якимось дивним чином перед ним з'явився чоловік."Ви хто?"-запитав хлопчик."Я-король цього містечка,пан Прикметник.Я давно на тебе чекав!"
"На мене?"-здивувася він."Так,так,саме на тебе!Це ж ти не хочеш вчити українську мову?Не знаєш хто такий іменник!Глузуєш над ним,кажеш що він зовсім не потрібний і взагалі не цікавий.Зараз він сидить у моєму кабінеті і плаче,адже думає що всі навколо тільки ображають його.Ось як ти будеш розмовляти з друзями якщо іменник образиться і вирішить піти з посади.Настане хаос.А все через тебе!"
"Невже це справді я винний?Якщо дозволите,я б хотів вибачитися перед паном Іменником,я не хотів його образити.Я справді не подумав про наслідки,і зовсім не хотів робити йому боляче"
"Звісно,ходімо!"
Іменник дуже зрадів,що хлопчик усвідомив свою провину.Вони разом попили чай з цукерками,поговорили.І з того часу Іменник став хлопчику кращим другом.На вихідних Іменник допомагав Сергійкові з уроками з української мови,а Сергійко в свою чергу частував його солодощами.Країна Прикметника нарешті жила мирно,і в ній часто було чути сміх та веселощі мешканців.</span>
Причина забруднення мiста у тому, що не усi люди пiклуються про своэ мiсто. Вони засмiчують широкi лiси, смiтять у головних районах мiста засмiчують вулицi та будинки. Але э люди якi пiклуються про своэ мiсто , але на цей день iх стало дуже мало... Потрiбно пiклуватись про своэ мiсто - бо воно частина тебе !
Мова – це не тільки засіб порозуміння між людьми. У мові нація загодовує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.
Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б'є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.
Що ж таке рідна мова? Яку мову вважати рідною? Визначення рідної мови є у Д.Розенталя і М.Теленкової "Язык, усваиваемый ребёнком в раннем детстве путём подражания окружающим его взрослым". Але воно не дає вичерпної відповіді на поставлене запитання. А як же бути, коли дитина з раннього дитинства виховувалась у чужорідному мовному середовищі? На жаль, багато мовознавців забуває про те, що рідна мова закладена в людині генетично. Сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженої дитини. То чи маємо ми право байдуже ставитись до свого національного генетичного коду? Чужа мова, насаджена в ранньому віці, гальмує розумовий розвиток дитини: "... вчені підтвердили геніальний здогад Вільгельма Гумбольдта, висловлений у XVIII ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей. Навчання мови дитиною йде як розшифрування коду. Мало того, мозок людини має ділянки, функціональне призначення яких запрограмоване на майбутнє".
Цього літа я відпочивала з сім'єю на чорному морі.над морем там виводять гори та стара фортеця. пляж піщанний. ми цілими днями засмагали та купатися.
помилка якої допустився Левко це те що коли повалив сніг він зразу не повернувся назад.Порада Левкові непотрібно ходити самому коли іде великий сніг.