- Розділ 1, у якому з’являється Машка
- Розділ 2, у якому з’являється патріотично настроєний привид
- Розділ 3, у якому з’являється елегантний незнайомець
- Розділ 4, у якому плани несподівано міняються
- Розділ 5, у якому ніхто не з’являється, натомість Наталочка пропадає
- Розділ 6, у якому Наталочка бачить тривожні видіння на полі Берестецької битви
- Розділ 7, у якому з Антипом стається дивовижне перетворення
- Розділ 8, у якому відбувається шалена гонитва і ще шаленіший бенкет
- Розділ 9, у якому Олеський замок перетворюється на пастку
- Розділ 10, у якому з Машкою стаються небезпечні дорожньо-транспортні пригоди
- Розділ 11, у якому мандрівників підстерігають суцільні несподіванка
Вогник
Тема: зображення вогника у батьківському домі символ добра.
Ідея: возвеличення шановиблого ставлення до батьків за їхню доброту.
Основна думка: вогник батьківської домівки завжди буде полати в душі кожної людини.
Жанр: пісня
Епітет: вечірня година,молода тополина, батьківські очі.
Метафори: щепчеться сад,світеться дім, юність ходила ... жевріла.
Повтор: "Щумить під вікном тополина висока.
Народжується людина. Вона потихеньку зростає, робить свої перші невпевнені кроки, промовляє перше слівце, ходить у дитячий садочок, далі — у школу, отримує середню або вищу освіту, працює, обзаводиться родиною, ростить дітей, виходить на пенсію і... замислюється про сенс життя. До деяких сучасних людей роздуми про життя приходять раніше, до інших пізніше, але це відбувається з усіма.
Сенс життя людини полягає не в народженні, житті і смерті. Якщо ми приходимо в цей чудесний світ, значить, це дійсно комусь потрібно. Значить, на кожного з нас покладена певна дуже важлива місія. Але в більшості своїй ми сліпі і дурні, бездушні і хибні.
Можливо сенс життя в самому житті? Для цього потрібно повністю присвятити себе обраному шляху і жити заради інших людей, або заради порятунку тварин, або ж боротися із забрудненням планети і т.д. Найголовніше, знайти своє покликання. Зрозуміти, в якій сфері діяльності можна найбільш корисно реалізуватися. Наприклад, уже в шкільні роки ти починаєш помічати, що вмієш змусити себе слухати. Тобі подобається вчитися, пізнавати нове і ділитися отриманими знаннями з іншими. Стань учителем. Нехай діти, школярі або ж студенти, відкривши роти і затамувавши подих, слухають тебе і вбирають твою мудрість. Або, починаючи з уроків анатомії та біології, тебе не відірвати від вивчення медицини. Стань лікарем. Допомагай хворим людям повернутися до повноцінного життя, даруй радість і надію. Якщо тебе зачаровує магія чисел і математика твій «коник», то стань грамотним економістом і присвяти своє життя цій важливій професії. Найголовніше — це не помилитися на початку життєвого шляху, щоб на схилі своїх років не шкодувати про даремно прожиті роки.
У чому полягає сенс життя? Звичайно, не тільки в правильно обраній професії. Можна бути прекрасним, кваліфікованим фахівцем, але якщо не володіти високоморальними людськими якостями, то гріш ціна всім заслугам і регаліям. Бути гарною людиною — це теж важка робота. Щодня віддавати себе без залишку на благо іншим по силах тільки безкорисливим, добрим людям з красивою душею. Цьому не вчать ні вчителі в школі, ні викладачі в інституті. Це вбирають з молоком матері, пізнають у колі сімейних відносин від мудрих і терплячих батьків.
Відповідаючи своїй дитині на запитання: «Чи є сенс у житті?», кожен повинен в першу чергу сам міцно задуматися про це. Чи виконує він повною мірою свою місію на Землі? Чи гідний він подарованого йому життя? Яка пам'ять залишиться після нього?
Друзі, так в чому все ж таки є сенс життя людини? Відповідаємо: в гармонійному поєднанні наших мрій, можливостей і, звичайно ж, реальності. Спочатку оточуючі, а пізніше вже сама людина невпинно виховує в собі моральні якості, котрі вдосконалюються напротязі усього життя. Згодом вона усвідомлено ставить собі чітку мету професійного вибору та наполегливо і старанно працює, аби її досягти. При цьому людина майже не відчуває незручностей, так як життя приносить їй неабияке задоволення. Вона неймовірно щаслива, вона затребувана — має гарну роботу, вона кохає сама і є коханою, вона реалізована. Вона знає відповідь на таке актуальне запитання як: «У чому сенс життя людини
епітети:
"Дощами мита, перемита,"
"Мій ревний біль і ревний жаль"
метафори:
"Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї"
"Снігами знесена у даль"
"Між круглих соняхів із літа"
"Мій крик життя на цілий світ"
П’єса видатного українського драматурга і письменника І. Карпенко-Карого «Мартин Боруля» була написана на основі реальних фактів. Для сюжету автор використав події, які в певний час відбувалися в його родині. Відомо, що батько письменника одного разу вирішив довести, що має дворянське походження, і це стало справою усього його життя. Незважаючи на витрачені кошти і зусилля, рід так і не був визнаний дворянським, б в старих і нових документах прізвище батька відрізнялося однією літерою.
Тим самим був зайнятий і головний герой п’єси. Мартин Боруля – чиновник Земського Суду і багатий шляхтич, який має одну єдину у своєму житті заповітну мрію – зробити свою родину дворянською, і який готовий заради того, щоб поставити усе на «дворянську лінію», на будь-які жертви.
Підштовхнула бажання Мартина довести своє дворянство образа пана Красовського, який назвав Борулю бидлом, а його сина Степана – телям. Мартин став наполегливо, навіть із завзяттям судитися і викидати гроші на вітер. Він настільки сильно захопився цією справою, що навіть не розумів, що повірений Трандалєв, який узявся йому допомагати, просто-напросто дурить його. А головне у цій боротьбі за дворянство – це те, що й сам Мартин навряд чи зміг би пояснити, для чого йому і його родині потрібне те саме дворянство. Адже родина Борулі жила у достатку і у нього та його рідних було цілком нормальне життя. Мартин Боруля мав гарну дружину, сина, доньку і вів чимале господарство.
Зрозуміло, що такий стан життя родини не мав нічого спільного з життям дворян. Та Мартин хоч і має звичку рано прокидатися, він намагається виглядати паном і через силу вилежується майже до обіду, хоча у цього в нього болять боки. Крім того, він ламає родинні традиції і примушує доньку і сина називати жінку «мамінькою», а його самого – «папінькою». Своїй дочці Марисі Мартин не дає працювати, бо вважає, що так вона буде більше схожа на дочку дворянина.
Чимало коштів Мартин Боруля витрачає і на дворянський антураж. Але наміри виглядати благородним визивають у глядачів та читачів лише сміх. Мартин привчає себе до кофе, хоча не знає, що з ним робити і коли подавати до столу, «чи до борщу, чи на ніч?».