Навчи дурня Богу молитися - він і лоба проб'є
Пошануй худобу раз, а вона тебе десять раз пошанує
Хто боїться біди, тому вона родич
Здоров'я, щастя як, коли його не помічаєш, значить, воно є
Бавитимешь Як дитину, так вона й ростиме
Хто багато читає, той знає багато
Вартість здоров'я знає лише той, хто його втратив
Козак Не той, що пливе за водою, а той, що проти води
Хто влітку ледарює, тієї узимку біду чує
Не той ворог, що перед тобою, а той що за спиною.
Подвиг сам собі прославити.
Шануй сам себе, шануватимуть і люди тебе
<span>Кого не б'є є слово, тому й палиця не поможе</span>
Дієприслівниковий зворот, як і окремий дієприслівник, у реченні виступає обставиною. В усній мові й одиничний дієприслівник, і дієприслівниковий зворот, як правило, виділяються паузами, а на письмі відокремлюються комами. Відокремлення дієприслівникового звороту не залежить від його позиції в реченні.<span>Якщо два і більше однорідних дієприслівникових зворотів зв'язані сполучниками, між ними кома не ставиться.</span>
Ответ: 1 Люблю польові квіти : ромашки,васильки і звіробій. 2 Рожевий,червоний,жовтий-усе це мої улюблені кольори. 3 Ялина,сосна і туя-хвойні дерева.4 Я роблю декілька справ одночасно: співаю,слухаю і пишу. 5 Тато купив багато кульок: жовтих,червоних та синіх.6 Я зпросила всіх друзів:Марійку,Дениса і Ніну. 7 На нашому городі ростуть смачні овочі:огірки,помідори та картопля. 8 В степу,в лісі,в долині-усюди росте ромашка. 9 Троянди такі розмаїті:червоні,білі,жовті. 10. І все поволі зникає: море, стелі, земля. 11 На вершечку стрілецької гори, на горах і долинах — скрізь уже запанувала тиша. 12 Кожен кущик, горбок, долина, стежечка — все це йому знайоме.
Объяснение:
Київ - місто великих можливостей. Кажуть, що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці а приїжджі, особливо вихідці із села. І це справді так: я особисто знаю п'ятьох друзів моїх батьків, що живуть у Києві, хоча народилися у селах та невеличких містечках. Зараз вони живуть дуже добре, тому можна сказати, що вони досягли успіху. Один з них викладає у Київському університеті, троє стали підприємцями, а ще одна мамина подруга - художниця, вона часто бере участь у виставках, її картини у багатьох галереях висять.
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм допоможе у цьому.