А) океан, кияни, доля, ожина, шиють, ясний, онук, пара.
б) хліб, осокір, сцена, тягар.
в) входять, цвяшок, лісник, стріха
Вроде правильно, но не могу составить пословицу
Біля (прийменник) вогню (обставина, іменник) присяду (присудок, дієслово) в
(прийменник)
час (обставина, іменник) смеркання (означення, іменник), щоб (сполучник) руки (підмет, іменник) обігріти (присудок, дієслово) тут (обставина, прислівник) на
(прийменник)
мить (обставина, іменник), щоб
(сполучник)
серце (додаток, іменник) нахололе (означення, дієприкметник) відігріть (присудок, дієслово) в
(прийменник)
цій (означення, займенник) осені (додаток, іменник), що (підмет, займенник), може (вставне слово не є членом речення, за морфологічними ознаками - дієслово), вже (обставина, прислівник) остання (присудок, прикметник).
Схема речення: [ ], щоб ( ), щоб ( ), (що ).
Питання треба ставити так: від головного речення до першого і другого
підрядного (навіщо? з якою метою?), від другого підрядного до третього
підрядного (яка?).
Речення розповідне, неокличне, складнопідрядне з кількома підрядними з мішаною підрядністю (однорідною і послідовною); 1 просте речення - головне, односкладне, означено-особове, поширене, повне, неускладнене; 2 просте речення - підрядне обставинне мети, односкладне, безособове, поширене, повне, неускладнене; 3 просте речення - підрядне обставинне мети, односкладне,
безособове,
поширене, повне, неускладнене; 4 просте речення - підрядне означальне, двоскладне, поширене, повне, ускладнене вставним словом.
<span>Жив на світі іменник. Він був дуже гарний, допомогав людям називати речі своїми іменами. Усі любили іменник та поважали його за цю службу, але іноді він почував себе в реченнях дуже самотньо. Частіше всього сумував іменник тоді, коли ним користувалися маленькі діти, що не знали ще досить слів, аби складати великі речення. Тоді він кликав на допомогу свого друга - прикметника. Коли прикметник приходив, то речення ураз ставало цікавішим та гарнішим. Іграшки ставали не просто іграшками, а цікавими. Дівчатка не просто дівчатками, а красивими. Вони допомагають одне одному постійно.</span>
Кобзар
Національна спілка кобзарів України
Історія кобзарства
ГОЛОВНА
НОВИНИ
КОБЗАРІ
ОСЕРЕДКИ
СТАТТІ
МУЗИКА
ВІДЕО
ЛІНКИ
КОНТАКТИ
Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом. Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України – думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. Не можливо уявити творчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без Кобзарської тематики.
Термін «кобзарське мистецтво», який започаткував Гнат Хоткевич, сьогодні досить неоднозначно сприймається серед митців, причетних до різних спрямувань у бандурному виконанні. Тлумачення слова «кобзарське» однозначно адресовано до традиції – конструкції інструменту, способу та прийомами гри, репертуару і т. інш. Слово «мистецтво» говорить про наповнення кобзарської традиції мистецькою естетикою, тобто, культурою гри та співу, більш мистецькими художніми формами творів (аранжування, обробки, композиції, мелодикламації, авторські епічні твори тощо). Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію свого народу.
Відношення до кобзарів в народі було особливим. В українському фольклорі назавжди закарбувався образ козака Мамая – умілого воїна, бандуриста, образ Мамая – це втілення непоборності українського народу. Ще один тип кобзаря – сліпий дідусь, який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українського народу. Світогляд народних співців значною мірою обумовлював їх репертуар, ідейну спрямованість виконуваних ними творів, в основному це були думи, які оспівували хоробрість запорізьких козаків. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли співочі братства, які об’єднували кобзарів і лірників.
ХХ століття внесло свої корективи, і думи як жанр змінили своє значення. Вони являють і науковий інтерес, і є складовою культурою досягнення нації. Мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги. У неї з’явились нові можливості. На цьому музичному інструменті виконуються складні твори вітчизняної і зарубіжної класики. Та не перевелись ще кобзарі, які співають старі і нові пісні. Зараз знову звучить кобза, ліра, бандура. В них мудрість і душа народу. Для нас їх зберегли кобзарі. Тому під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх супровід. Якщо виділяємо окремо кобзарів, то вживаємо термін «традиційне кобзарство», коли ж говоримо про сучасне естрадно-концертне бандурне мистецтво, то термін – бандурництво чи сучасні бандуристи