Метафоры: они вышли на грохочущую улицу, мелькали зеленые поля, поезд взлетел на мост
сравнения: тонкие морщинки, как у старого человека; Петька, как истый спортсмен; деревья колеблются, точно по ним пробежал ветерок, на краю были домики, похожие на игрушечки
олицетворение: темно-синее небо звало его к себе и смеялось
<span>Тихо літнього ранку. Ще не піднявся вітер, зелене листя не шарудить. Я люблю літній ранок за те, що це якраз час канікул. Якось вдається досхочу відіспатися і водночас прокинутися рано. Ще в ліжку відкриваєш одне око та дивишся, примружившись, у вікно. А вікно залите сонячним світлом, там видно шматочки неба та зеленого листячка дерев. Радієш, що погода гарна, по-справжньому літня. По стінах бігають сонячні зайчики. Зненацька помічаєш їх та посміхаєшся. Відразу стає добре на душі.</span>
Салтыков-Щедрин<span> Михаил Евграфович Салтыков-</span>Щедрин<span> (псевдоним — Н.</span>Щедрин<span>) Михаил Евграфович (1826 — 1889), прозаик. Родился 15 января (27 н.с.) в селе Спас-Угол Тверской губернии в старинной дворянской семье.</span>
«Божественна комедія» – найзначніший твір Данте. Поему написано італійською мовою в останній період життя митця.Загальновідомо, що Беатріче — це жінка-мрія, символ високого і чистого кохання, центральний образ у творчості великого італійського поета Данте Аліг'єрі. Вічний образ Беатріче символізує красу у двох її аспектах — тілесному та духовному. З одного боку, це земна жінка. <span>Беатріче є одним з головних персонажів головного твору Данте — «Божественної комедії». Саме вона посилає Вергілія, щоб той був провідником Данте у Пеклі та Чистилищі, вона з'являється у чотирьох останніх піснях Чистилища та приймає естафету провідника у Вергілія, адже той є язичником, який не може потрапити до Раю.
Образ Беатріче у цьому творі остаточно набуває неземних рис. Вона, уособлюючи милість Божу, проводить Данте по всім сферам Раю, і з кожною сферою стає все більш осяйною та божественною. В кінці цієї подорожі Беатріче на мить зникає і з'являється вгорі, на престолі, увінчана короною з вічних променів, що виходять з неї.<span>Беатрі́че Портіна́рі (італ. Beatrice Portinari[1], нар.1265/1266 — †1290) — флорентійська жінка, «муза» і таємне платонічне кохання італійського поета Данте Аліґ'єрі[2]. Ототожнюється з Беатріче, провідником Данте у Раю в «Божественній комедії». Образ Беатріче справив великий вплив на розвиток теми платонічного кохання поета до недосяжної дами в європейській поезії наступних століть.</span></span>
Я считаю, что бесполезно, потому что не будь он таким ленивым, мог бы много добиться...
