В рассказе говорится о мальчике который разозлил стихию тем ,что обидел животного . Мальчика звали Филька а животное являлось лошадью. Обидел лошадь тем что когда лошадь подошла к нему и посмотрела на хлеб он кинул его в снег ,подумав что она попрошайничает . Но лошадь была голодная все же .В конце концов концов Филька исправил свои ошибки. и он дал лошади буханку тёплого хлеба . Обращайся ; )
<span>Крестьянские работы очень тяжёлые, и обязанности дворника в городе казались Герасиму шуточными, лёгкими после деревенских трудов. Он привык делать больше. </span>
<span>Герасим долго привыкал к новому житью. Он не мог полноценно общаться с людьми из-за своей немоты, и общение с природой заменяло ему человеческое тепло. Герасим скучал и недоумевал, как недоумевает молодой, здоровый бык, который только что пасся на ниве, где росла сочная трава, но его поставили в вагон железной дороги. Кругом всё грохочет, визжит, и поезд мчится неведомо куда. </span>
<span>С новыми обязанностями дворника Герасим справлялся шутя, за полчаса, потом долго стоял и смотрел на всех проходящих, ожидая ответа на свои невысказанные вопросы, или швырял метлу и лопату и уходил куда-нибудь в уголок, бросался лицом на землю и по целым часам лежат на груди, как пойманный зверь. Постепенно Герасим привык к городскому житью.
</span>http://pedsovet.org/component/option,com_mtree/task,viewlink/link_id,7667/Itemid,5461241/
План рассказа:
1. В каком году состоялась Куликовская битва?
2. Из кого состояло русское войско, и кто его возглавил?
3. Схватка богатырей перед битвой.
4. Что явилось переломным моментом в битве?
5. Знамение победы русского войска на поле Куликовом.
<span>«Найбільшою мрією стало самому що-то посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».
«Закутаний в хустку, кінці якого пущено під пахви, з закачаними довгими рукавами і підлогами, в личаках, намотаних до колін, був схожий на дівчину, а ще більше на якесь прояв, ніби він і не чоловічої статі. Очі швидкі. Руки спритні».
«Малий? Нехай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше, ніж я!».
«Але і ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи в гилку».
«Ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він йшов, як не з косою, то з ціпом,- косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував в лісі дубки, кленочки, яворкі і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на полі. Коли втомлений, розтирав снігом руки та обличчя - вони горіли як жар. Ще й не пахло нирками, готував живці, ховаючи їх у погребі. А з теплом ощипывал дички. Хто просив, нікому не відмовляв».
«Викопані і пересаджені їм деревця не сохли. ...Прищепи його приймалися, так як він не щеплял на вербі груші».
«І все село сверялось за нього. Люди пам'ятали, як він посіяв рано - і вродило, як посіяв пізніше - і теж вродило. А коли викликав хмари і накликав дощ, ніхто не коливався: він не що-небудь - мудрець, Планетник...». «Не було такої роботи, яку не подужав б або якої цурався б. На його дворі не залежувався не те що гній, а і синячка. Зі свого поля він позбирав і повиносив камінчики.. Наковував жерна, виправляв шкіри, шив кожухи. Корова не могла отелитися, звали і допомагав корові. Лікував коней, які хромали. Готував зілля від різних хвороб. А дітям робив свистки і сопілки. Одного тільки цурався - не вступав до корчми, відмовляючись від могорыча: “Мені так весело”».</span>
<span>басня Крылова Волк на псарне</span>
