Справжня краса-це краса не зовнiшня, а у душi. Кожна людина гарна свойим характером. Хоча головне бути добрим у душi, але якщо ти не гарний то- це теж не дуже добре, бо мало кому ты сподобаешся. При знайомствi з новою людиною звертають увагу на зовнiшнiсть людини...
Але якщо людина зла у душi-це людина себелюбна i жорстока. Робiть багато добрих справ i тодi тобi допоможуть у бiдi. Тобi буде краже жити тодi
<span>1. Опис сосонки</span>
<span>2. Попередження сороки</span>
<span>3. Продаж сосни</span>
<span>4. Прекрасне вбрання дерева</span>
<span>5. Нікому не потрібна сосна</span>
<span>6. Втеча Івася</span>
<span>7. Подяка сосні</span>
Недавно ми були у лісі, ходили по гриби. Тільки увійшли, на пеньочку розкрили свої парасольки опеньки. Далі під берізкою красувався великий червоноголовець. Біля стежки росли решетняки. У цей день ми назбирала повну корзину грибів.
Чому я спізнився?
Це я запізнився до вас на урок?
Та знаєте, скільки я звідав морок?!
А ви поміркуйте: уранці спросоння
будильник ударив мене по долоні.
Хотів я проснутись, та, бісова сплюха,
подушка мені приліпилась до вуха.
Почав я взуватись, а тут черевик
вчинив на всю хату і лемент, і крик:
- Куди ти від мене сховав мою ногу?
- Прийшлося бабусю гукать на підмогу.
- А вийшов – надворі попав у біду:
дід вишні обносив у нашім саду.
Так я того діда вже так налякав,
що сам на бігу розпанахав рукав.
А потім я довго втікав од кота:
бляшанку чіпляв він мені до хвоста.
Якого хвоста? Кіт же просто не знає
про те, що хвостів у дітей не буває.
А потім зненацька, ще й посеред шляху
накинулась річка на мене, невдаху.
Відкинув я річку подалі від книг,
а сам – то вже ледь роздягнутися встиг!
<span>Ну й плавала річка у мене на спині – </span>
аж губи у неї зробилися сині!
А потім… А потім страшна, аж зелена,
копиця з розгону полізла на мене!
А потім… Ось бачьте, під оком – синець!
То в мене з рогатки вціляв горобець!
А потім… Та, врешті, хіба цього мало?
Коли б ви хоч трохи такого зазнали,
то ви б не питали нікого й ніколи,
<span>чого це до хлопців спізняються школи…</span>
Голобородька Василь
(народився 1945 року)
Народився на Луганщинi. Пiсля закiнчення школи працював на шахтi. Навчався в
Киïвському державному унiверситетi iм. Т. Г. Шевченка, Донецькому
унiверситетi, звiдки був вiдрахований через заяву про впровадження
украïнськоï мови викладання. Працював на рiзних роботах.
Поет. Почав друкуватися з 1964 р. Побачили свiт збiрки "Летюче вiконце" (1970,
США), "Зелен день" (1988), "Iкар на метеликових крилах" (1990), "Калина об Рiздвi"
(1992), Збирає й професiйно вивчає украïнський фольклор. Утворах використовує
елементи народноï творчостi. Поезiя В. Голобородька фiлософiчна, у нiй
робиться спроба осмислення суперечливого i складного життя людини-сучасника.
Минуле сьогодення i майбутнє украïнського народу
в поезiï В. Голобородька "Ми йдемо"
Коли читаєш вiршi Василя Голобородька, то здається, що потрапляєш у чудовий
поетичний свiт. Вiн наповнений людьми i птахами, щирiстю i вiдвагою, болем i
добротою. Вiн казковий i реальний водночас. Але, чи то буде вiрш iнтимноï
лiрики, чи замальовка з життя, чи оживлений автором пейзаж,
- з кожноï поезiï дивиться на нас Украïна. Як же треба ïï
любити, як шанувати ïï народ, щоб ця любов i повага стали часточкою душi
кожного читача! Думаю, це те, що зветься дiйсним патрiотизмом.
Ним сповнена поезiя "Ми йдемо", яку не можна читати без хвилювання, якщо ти серцем
вiдчуваєш себе гiдним нащадком величного i незламного украïнського народу. Ми
є, ми йдемо через вiки, через свiтову iсторiю важким i гордим шляхом! Цей
прадавнiй шлях об'єднав минуле, сьогодення i майбутнє, бо ми непорушнi у нашiй
вiдданiй любовi до рiдноï землi.
Нам є чим пишатися! Бо Украïна
- це i чудова природа "вiд степiв до гiр, вiд лiсiв до морiв", i багате iсторичне
минуле ("Звiдусiль виходимо на прадавнi шляхи"), i "багатолюднi мiста", i
"тихомрiйнi села", i "золотоверхi церкви". Все це
- "вiковiчна земля" наших прадiдiв, що "нас послали у путь", тобто заповiли нам
любити i берегти Украïну, як любили i берегли ïï вони.
"Ми гордо йдемо шляхами Украïни", з почуттям власноï гiдностi проходячи
повз друзiв i повз ворогiв. Не можна жодними пiдступними способами нас зупинити:
"марна ваша справа
- ми йдемо", не вдаючись до "пояснень причин, що привели нас у рух". Та й чи
потрiбнi якiсь докази? "Ми чинимо волю наших прадiдiв", а це
- святий обов'язок кожного поколiння. Може, саме через це нацiя наша
- незламна i осяяна оптимiзмом:
Ми йдемо по Украïнi,
пов'язанi вишиваними дiвочими руками
рушниками,
i радiсть сяє в наших очах.