Он кажется читателям заботливым отцом.Считает, что Софье необходим богатый муж. Серьезно относится к службе <span>
В первом действии мало сказано о его взлядах об образовании. Известно, что он считает, что гораздо важнее образования деньги. Воспитывала Софью нянька</span>
Звичайно, "Леді Макбет" - це морально важкий твір про наслідки любові вічно самотньої жінки. Кожне вбивство описано детально. Любов не була поривом почуттів в житті головної героїні, вона була замкнута в собі і нудна, проводила весь час вдома і байдикував. Катерина Львівна розуміла, що любов - це якась характеристика людини, яка повинна бути у всіх, в тому числі і у неї. Але тоді вона не усвідомлювала, до чого доведуть її такі міркування.
Сергій, будучи її спільником, ховаючи разом тіло свекра, йшов на злочини заради наживи. А ось Катерина була одержима, її було не зупинити. Після цього вбивства вона відчула себе господинею в домі, віддавала всім розпорядження, але при цьому Сергій був завжди при ній. Заради нього і їх любові вона була готова на все. Що вона і підтверджує тим, що йде у нього на поводу і не сміє сказати слова проти. Коли в їх будинок приїхав Федя, ініціатором вбивства став Сергій.
Він вселив жінці те, що хлопчик - перешкода до їх сімейному щастю. На його думку, хлопчик зруйнує їх союз. Образ Феді - один із значущих в нарисі "Леді Макбет Мценського повіту", аналіз якого ми проводимо. Разом з хлопчиком вмирає і душа Катерини. Вона вирішується на жорстоке вбивство, навіть будучи вагітною. Здійснюючи вбивство за вбивством, в портреті Сергія помічаються зміни, такі як тремтіння губ, тремор підборіддя і інші, а ось Катерина залишається абсолютно бездушною. Але ось в розв'язці нарису сама Катерина стає жертвою, і її навіть шкода. Вона вже нікого не любить, в тому числі і себе.
Поле-место, на котором что либо выращивают.Идёт работа: пашут, сеют, пропалывают, собирают урожай. Поле- оно как живое, трудится оно. А когда собрали урожай и вспахали под зиму, поле отдыхает. Праздная борозда- пустая, ничем не занятая.
Тускнеют угли. В полумраке
Прозрачный вьется огонек.
Так плещет на багряном маке
Крылом лазурным мотылек.
Видений пестрых вереница
Влечет, усталый теша взгляд,
И неразгаданные лица
Из пепла серого глядят.
Встает ласкательно и дружно
Былое счастье и печаль,
И лжет душа, что ей не нужно
<span>Всего, чего глубоко жаль.
</span>
