Мама моя вибач мені за ті роки що ти зі мною провела дуже прошу щоб ти була жавжди радісна та дякую тобі за перші кроки в самостійне житя і кожен день я прошу у бога щоб ти жила стільки скіль житиму я.
. це властиве тільки даній мові стійке поєднання слів, значення якого не визначається значенням входять до нього слів, узятих окремо. З-за того, що фразеологізм (або ж ідіому) неможливо перекласти дослівно (втрачається сенс) часто виникають труднощі перекладу та розуміння. З іншого боку такі фразеологізми надають мові яскраве емоційне забарвлення. Часто граматичне значення ідіом не відповідає нормам сучасної мови, а є граматичними архаїзмами. Приклад таких виразів в російській мові: «залишитися з носом», «бити байдики», «дати здачі», «дурня валяти», «точка зору» і т. п.
Ймовірно, ви мали на увазі контрольний письмовий переказ тексту розповідного характеру з елементами опису пам’яток історії та культури (8й клас).
Сам текст для переказу (за Г. Воротнюком) починається так: "Полонивши дивовижної краси українку, турецький паша ладен був узяти її за дружину. Для цього треба було навернути бранку у магометанську віру...". Ось переказ цього тексту:
===========
Білгород-Дністровська фортеця
Колись турецький паша взяв у полон українку дивної краси і був готовий одружитися з нею. Але йому треба було змусити полонянку прийняти магометанську віру. Красуня була дуже горда і не погоджувалася на це. Тоді паша наказав заточити дівчину у фортеці, щоб зламати її волю. Полонянка томилася там багато днів та ночей.
І ось одного дня з рук і ніг дівчини впали кайдани, і двері в’язниці відчинилися самі собою. Коли вийшла вона за стіни, турки остовпіли з подиву, але потім кинулися за нею. На березі лиману турки наздогнали утікачку і підняли вже ятагани, щоб вбити її, але красуня розтанула в тумані. Там, де стояла вона, забило джерело живої прозорої води. Турки ж перетворилися на кам’яних ідолів.
Таку легенду вам розкажуть, якщо ви завітаєте до Білгород-Дністровської фортеці, мури та вежі якої височать над Дністровським лиманом. Вам покажуть башти фортеці: ту саму темницю, з якої, як свідчить легенда, втекла красуня, а також Овідієву башту (де за легендою бував римський поет). Покажуть вам і башту-сховище, де нещодавно було знайдено просо, що пролежало там 250–300 років. Дивно, але, коли це просо посіяли, половина насіння проросло.
Навіть тепер велич і неприступність фортеці вражають. Довжина міцної зовнішньої стіни фортеці - майже два кілометри, висота — до семи метрів, а товщина — до п’яти. Над цією стіною височать башти; всього їх двадцять шість, причому двадцять з них — бойові.
Глибина рову, яким оперезана фортеця, сягає двадцяти метрів, а ширина — десяти. Якщо наближавсяч ворог, його можна було швидко заповнити водою з лиману через спеціальні отвори.
Білгород-Дністровська фортеця є унікальною історико-архітектурною пам’яткою, що зберіглася з часів середньовіччя. Фортеця є витвором слов’янських майстрів, бо про це свідчить напис на одній з башт. Планування фортеці, як і слов’янська в’язь над головним входом, є характерними для слов’янських оборонних споруд. Про слов’янське походження будівлі свідчить багато архівних документів.
У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену травичку і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям.
Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою ниточкою, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу.
Тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин, оповідань і. І ця криниця ніколи не висохне, доки й існуватиме людство