Герої вічної поеми Гомера «Іліада» Ахілл і Гектор — найхоробріші воїни ахейського та троянського військ. Вони змагалися у вправності та силі, обидва загинули під час Троянської війни. Так хто ж із них най-гідніший? Ахілл, або Ахіллес,— син царя мірмідонян у Фессалії Пелея та морської богині Фетіди. Прагнучи загартувати сина, Фетіда купала його у водах Стіксу, тому Ахілл мав єдине вразливе місце — п’яту, за яку тримала його мати. Ахіллові була провозвіщена смерть під час Троянської війни. Мати, щоб уникнути цієї долі, переодягла сина у дівоче вбрання й віддала до двору царя Лікомеда, де він і виховувався. Одіссей, бажаючи залучити до ахейського війська майбутнього воїна, під виглядом купця запропонував дочкам Лікомеда жіночі прикраси і зброю. Дівчата кинулися до прикрас, Ахілл же обрав зброю. Так Одіссей знайшов майбутнього воїна і намовив його вирушати під Трою. Вирушаючи на Троянську війну, Ахілл знав, що загине,— так казала йому мати — але, вибираючи між коротким, але уславленим життям та довгим, але бездіяльним, герой обрав коротке. Гектор — старший син царя Трої Пріама й цариці Гекуби, чоловік Андромахи. Він віддасть своє життя за нерозважливе кохання свого молодшого брата Паріса до Єлени Прекрасної. Гектор і Ахілл — справжні воїни. На їх рахунку чимало подвигів і перемог під час Троянської війни. Але подолати одне одного їм не просто: обидва сильні, фізично загартовані, витривалі. І навіть у вирішальному поєдинку, якби не допомога Афіни, хто знає, чи був би переможений Гектор. Гомер підбирає порівняння до поведінки воїнів, підкреслюючи, що вони — гідні супротивники: порівнює Ахілла з соколом, що полює на горлицю дику, з псом, який жене молодого оленя, але й Гектор, на його думку, дуже схожий на високолетного орла, який хоче вхопити ягня або зайця. Дужі, сміливі, мужні — хіба можуть бути воїни кращими, ніж вони? Мабуть, ні, тому що ці герої ще й віддані своїй батьківщині. Мужньо боронить рідну змучену Трою Гектор, схаменувшись, повертається до рядів ахейського війська Ахілл. Якими ж іще якостями наділені герої поеми «Іліада»? Гектор — герой, але ніщо людське йому не чуже, і він довго не наважується стати до ґерцю з Ахіллом. Зрозумівши підступність богів і супротивника, він мужньо бореться, до останньої хвилини свого життя прагне бути мужем, гідним поваги й захоплення. Прагне домовитися з улюбленцем Афіни про видачу тіла переможеного рідним, але засліплений гнівом Ахілл запевняє, що ніяких домовленостей між ними не буде. Ахілл — улюбленець богів і ахейців, красень і взірець воїна. Але він — теж жива людина і робить вчинки, про які потім шкодує: йде з війська — гинуть ахейці, його друг Патрокл, знущається над тілом Гектора — потім плаче разом з Пріамом над спільною трагедією учасників війни. І до Гектора, і до Ахілла одноплемінники ставляться з великою повагою: пригадайте, як голосять троянці, дізнавшись про загибель свого героя, плаче Андромаха, тужить Пріам, як поважають та які надії покладають на Ахілла — свого найкращого воїна — ахейці. Ахілл і Гектор — справжні герої, справжні чоловіки. Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини. Такими вони залишаються і для нас. А те, що Гомер змалював не лише їхню силу, але й слабкості, ще раз переконує: вони герої, але все ж таки люди. І ми теж можемо піднестися, дотягнутися до них.
А. С. Пушкин написал роман «Дубровский», основой для которого послужила реальная история, рассказанная его другом П. В. Нащокиным.
Судьба Владимира Дубровского непроста. Он сын поручика гвардии, рано оставшийся без матери. С детства воспитывался в кадетском училище. Однажды молодому корнету приходит известие о том, что отец его тяжко болен, а их родовое имение переходит во владение Троекурову, для которого крестьяне были всего лишь рабами, с которыми можно обходиться, как заблагорассудится. Владимир же, напротив, исполнен дворянской чести и достоинства, а к крепостным относится по-человечески.
Получив отпуск, молодой Дубровский мчится домой к отцу, однако вскоре после его приезда тот умирает. Чтобы родной дом не достался врагу, Владимир его поджигает. Крепостные, не пожелавшие переходить к Троекурову, уходят за Дубровским в лес. Чтобы их прокормить, дворянину приходится стать разбойником.
Неудивительно, что он мечтает о мести, но пока ждет удобного момента, влюбляется в Машу - дочку Троекурова. Любовь заставляет его отказаться от своих планов. Однако все усугубляется тем, что Машу насильно выдают замуж за пожилого князя. Дубровский всячески старается спасти девушку от этого замужества, но ему это не удается.
Люди Дубровского окружают Машину карету во время переезда в имение мужа, но она отказывается от его помощи, объясняя свое решение данной клятвой. Спустя какое-то время отряд Дубровского попытались окружить власти, но, к счастью, безуспешно. После этого он распускает банду и уезжает за границу.
Думаю, эта повесть заставляет задуматься, но не о любви, а о понимании чести, благородства, о справедливости и продажном правосудии. Ведь романтический налет в произведении скрывает под собой жестокую реальность тех времен. Богатый и необремененный честью дворянин мог с легкостью лишить неугодного человека всего. Он, как помещик, имел полную власть над крепостными, а также над менее влиятельными соседями.
"Особенных способностей к какой-нибудь науке у него не было; отличался он больше прилежанием и опрятностью", "сидеть на лавке смирно не умел так никто". Цитаты из текста