Осень здесь снова всем его блеске и красоте, усеяна так много различных цветов и оттенков ...Привлечены с ней дождю, ветер и длинные ночи .. Даже с ностальгией, оглядываясь назад к теплым и солнечным летом, что, если я не хочу так легко разделить. Именно это напоминает мне, что пришло время идти свои летние одежды в шкафу и заменить их с теплыми шарфы, шапки и пальто, чтобы быть готовым к долгой, холодной зимы.До сих пор нет даже не заметил, а листья - были зелеными и едва отличить их друг от друга на деревьях. Теперь постоянно напоминать мне о себе - везде, где вы видите их вокруг меня оказалось даже наступить на них.Ветер игривая собирать их перед моими глазами в чудо сказочные ковры - каждый из них более красивым и затем подняв их в небо, они танцуют свой последний танец и прощание. Птицы и они летят на юг, а их песни начинают постепенно снижаться. Как будто все вокруг меня замяли, и все они готовы к началу конца. А именно, конец еще одного года. Красивый осенний сезон - красочная палитра осенних цветов радуги.
Николай Михайлович Карамзин — замечательный; поэт, прозаик и историограф. Он открыл своим соотечественникам «Историю государства Российского». Благодаря многолетнему титаническому труду Карамзина, русские люди узнали о самых отдаленных временах становления страны. Его труд — это не сухие факты и цифры, а жизнь во всем ее многообразии. Карамзин систематизировал, обобщил и художественно оформил колоссальный материал, накопленный летописцами. Писатель сумел донести до современников великий дух патрий отизма и самоотверженности первых «строителей» государства русского.
Но Николай Михайлович начинал свою деятельность литератора не с исторического жанра. Он привнес в Россию сентиментализм. Его повесть «Бедная Лиза» явилась новым этапом на пути развития русской литературы. После классицизма с характерными для него ограничениями и ходульными героями, сентиментализм явился настоящим откровением. Писатель раскрывает внутренний мир героев, их чувства и переживания. Это уже не слепки с людей, а сами живые и реальные герои.
«Милая Лиза! Я люблю тебя!», и сии слова отозвались во глубине души ее, как небесная, восхитительная музыка; она едва смела верить ушам своим и...— Эраст узнал, что он любим, любим страстно новым, чистым, открытым сердцем». Автор заставляет читателей сопереживать героям, жить их радостями и горестями.
Развивал в своем творчестве Карамзин и жанр исторической повести: «Наталья, боярская дочь», «Марфа-посадница» и другие. Отдал дань Николай Михайлович и поэзии:
Веют осенние ветры
В мрачной дубраве;
С шумом на землю валятся
Желтые листья.
Поле и сад опустели,
Сетуют холмы,
Пение в рощах умолкло —
Скрылися птички...
Странник печальный, утешься:
Вянет природа
Только на малое время;
Все оживится.
Его стихи многотемны: он писал о любви и природе, перемене человеческих чувств и о государыне. Не лишены, философского смысла его эпиграммы:
Что наша жизнь? Роман — Кто автор? Аноним.
Читаем по складам, смеемся, плачем... спим.
В небольшой фразе отражена философия жизни, Ее Многообразие.
Что есть жизнь наша? — Сказка.
А что любовь? — Ее завязка;
Конец печальный иль смешной.
Родись, люби — и Бог с тобой!
Работал Карамзин и в публицистическом жанре. Его статьи: «О книжной торговле и любви ко чтению в России», «Что нужно автору», «О любви к Отечеству и народной гордости» могут вполне соотнестись с нашим временем, они не менее актуальны для нас, хотя написаны в начале девятнадцатого века. Это лишний раз подчеркивает талант Карамзина, его умение заглянуть в суть вещей, которая мало меняется со временем. Карамзин — наш классик, а ее ценности вечны; наследие Николая Михайловича Карамзина — доказательство тому.
Герої вічної поеми Гомера «Іліада» Ахілл і Гектор — найхоробріші воїни ахейського та троянського військ. Вони змагалися у вправності та силі, обидва загинули під час Троянської війни. Так хто ж із них най-гідніший? Ахілл, або Ахіллес,— син царя мірмідонян у Фессалії Пелея та морської богині Фетіди. Прагнучи загартувати сина, Фетіда купала його у водах Стіксу, тому Ахілл мав єдине вразливе місце — п’яту, за яку тримала його мати. Ахіллові була провозвіщена смерть під час Троянської війни. Мати, щоб уникнути цієї долі, переодягла сина у дівоче вбрання й віддала до двору царя Лікомеда, де він і виховувався. Одіссей, бажаючи залучити до ахейського війська майбутнього воїна, під виглядом купця запропонував дочкам Лікомеда жіночі прикраси і зброю. Дівчата кинулися до прикрас, Ахілл же обрав зброю. Так Одіссей знайшов майбутнього воїна і намовив його вирушати під Трою. Вирушаючи на Троянську війну, Ахілл знав, що загине,— так казала йому мати — але, вибираючи між коротким, але уславленим життям та довгим, але бездіяльним, герой обрав коротке. Гектор — старший син царя Трої Пріама й цариці Гекуби, чоловік Андромахи. Він віддасть своє життя за нерозважливе кохання свого молодшого брата Паріса до Єлени Прекрасної. Гектор і Ахілл — справжні воїни. На їх рахунку чимало подвигів і перемог під час Троянської війни. Але подолати одне одного їм не просто: обидва сильні, фізично загартовані, витривалі. І навіть у вирішальному поєдинку, якби не допомога Афіни, хто знає, чи був би переможений Гектор. Гомер підбирає порівняння до поведінки воїнів, підкреслюючи, що вони — гідні супротивники: порівнює Ахілла з соколом, що полює на горлицю дику, з псом, який жене молодого оленя, але й Гектор, на його думку, дуже схожий на високолетного орла, який хоче вхопити ягня або зайця. Дужі, сміливі, мужні — хіба можуть бути воїни кращими, ніж вони? Мабуть, ні, тому що ці герої ще й віддані своїй батьківщині. Мужньо боронить рідну змучену Трою Гектор, схаменувшись, повертається до рядів ахейського війська Ахілл. Якими ж іще якостями наділені герої поеми «Іліада»? Гектор — герой, але ніщо людське йому не чуже, і він довго не наважується стати до ґерцю з Ахіллом. Зрозумівши підступність богів і супротивника, він мужньо бореться, до останньої хвилини свого життя прагне бути мужем, гідним поваги й захоплення. Прагне домовитися з улюбленцем Афіни про видачу тіла переможеного рідним, але засліплений гнівом Ахілл запевняє, що ніяких домовленостей між ними не буде. Ахілл — улюбленець богів і ахейців, красень і взірець воїна. Але він — теж жива людина і робить вчинки, про які потім шкодує: йде з війська — гинуть ахейці, його друг Патрокл, знущається над тілом Гектора — потім плаче разом з Пріамом над спільною трагедією учасників війни. І до Гектора, і до Ахілла одноплемінники ставляться з великою повагою: пригадайте, як голосять троянці, дізнавшись про загибель свого героя, плаче Андромаха, тужить Пріам, як поважають та які надії покладають на Ахілла — свого найкращого воїна — ахейці. Ахілл і Гектор — справжні герої, справжні чоловіки. Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини. Такими вони залишаються і для нас. А те, що Гомер змалював не лише їхню силу, але й слабкості, ще раз переконує: вони герої, але все ж таки люди. І ми теж можемо піднестися, дотягнутися до них.