У житті кожної людини є декілька важливих етапів, навчання в школі — один із них. Мені пощастило навчатись у школі, де панує культ знань, де працюють справжні майстри, тому я сміливо дивлюсь у майбутнє. Впевнена, що пробиватися крізь життя буду відважно й сміливо, бо школа мене до цього готує. Моя мрія — стати вчителем, і вже зараз я знаю "поезію" і "прозу" цієї професії. Учитель — це не тільки привітання й квіти у свята. Про долю вчителя я знаю більше за інших, бо моя мама — учитель.
Шкільні роки — це свята, подорожі, дружба й перше кохання. У школі ми вчимося дружити, прощати, бути милосердними, а це так важливо в наш час. Крім знань, зі школи ми винесемо найцінніше — вміння бути людиною.
Скоро для нас, одинадцятикласників, пролунає срібна мелодія останнього в шкільному житті дзвоника. Ми попрощаємося не тільки зі школою, але й з дитинством. У дорослому самостійному житті доведеться нелегко, бо не завжди поряд буде мудрий порадник, який уважно вислухає, допоможе. Я завжди пам'ятатиму своїх учителів із вдячністю. Учителі бачили, як ми ростемо, тактовно допомагали подолати перешкоди, позбутися недоліків. Вони не тільки давали знання, а вчили людяності, розумінню життя.
У нашій школі всі вчителі мають високий професійний рівень, до своєї роботи ставляться творчо й відповідально. На кожному уроці панує атмосфера доброзичливості, відчувається, що педагог не просто прагне вчити, ставити оцінки, а намагається захопити учня, націлити його глибше вивчити тему.
Для мене знання — це мудрість, упевненість, благородство. їх я беру, вступаючи в доросле життя.
Звичайно, завжди буду пам'ятати своїх шкільних товаришів, бо наша дружба була чистою, безкорисливою. Не знаю, як складеться моя доля, але впевнена, що в разі потреби обов'язково допоможу своїм учителям, друзям, школі.
На території садиби, ліворуч центральної алеї, розташований “білий будиночок”.
Будинок одноповерховий, дерев’ний, всередині і зовні оштукатурений. Дах з гонти, фундамент цегляний, веранда відкрита. В будинку дві кімнати, загальною площею 40 кв.м.
Перша кімната слугувала не тільки спальнею, але й була робочим кабінетом. Друга кімната – вітальня. В ній щорічно родина Косачів святкувала Шевченківські роковини, читала його твори, виконувались пісні на його слова. Тут Леся Українка з братом Михайлом часто збирали сільських дітей і організовували літературні читання.
В 1965 р., на будинку встановлена мармурова меморіальна дошка з написом: “В цьому будинку в 1893-1907 р. жила видатна українська поетеса ЛЕСЯ УКРАЇНКА”.
На картині зображена природа взимку.
<span> Усе навкруги вкрито білою сніговою ковдрою. «Над
полем синьою дугою широке небо простяглось», сонце іноді освітлює своїм
«блискучим світлом». Завмерла річка, не тече хвильками прозора вода.
Скляне покривало накрило її. «Осока не шелестить, окута кригою
товстою». Сплять дерева, трава, земля.</span>
<span> Не видно співочих птахів. Тільки червоногрудий снігур і достиглі грона калини вносять яскраві краплі у синьо-білий пейзаж.</span>
Теплий вітер
суховій
............
