Через три тижні, лежачи на койці, чоловіку було страшно
закривати очі. Він так і не видужав душею до кінця. Йому марились вовки, білі
кістки його товариша, той шалений ведмідь.
Команда на
кораблі зустріла його досить добре, але він відчував себе чужим. Йому хотілося
перегорнути деякі сторінки свого життя, щоб більше не згадувати. Але весь час
він згадував, як Біл кинув його та яка доля його наздогнала. Все золото світу
не могло повернути Біла, а Біл би навіть не спам’ятав про нього. Чи це було
варто?
Йому було жаль
товариша, жаль навіть того вовка, якого він вбив. Тепер, коли відчувалась
ситість, становище здавалося не таким відчайдушним. Але зробив би він сам
інакше? Чи зламався би?
Чоловік не міг
одразу відповісти на ці питання, але він був впевнений, що все так чи інакше
відбулося так, як воно повинно було стати. Ми, такі маленькі, такі беззахисні в
дикому світі природи, все ж чогось варті. В нас є незламність та жага життя.
Помощь,бескорыстие,отвага.
Ж-журналист Р-Ронбинзон.
Ж:Как вы жили на необитаймом острове.
Р:Мне было трудно в начале но потом привык.
Ж:Как вы начели выживать.
Р:В начале я добыл дерево и сделал шалаш и собрал сухих веток для костра.
Ж:что дальше.
Р:А дальше я начал просто выживыть.
Это произведение меня удивило поведением той, о ком написана это повесть- Маше. Она была под стать соемуотцу, храброму и мудрому капитану Миронову. Свою смелость Мария показала в случае с осовобождением Гринева из каторги, она не побоялась императрицы Екатерины, и помогла Гриневу. Гринёв поразил меня своей самой историей. О заячьем тулупе, о Пугачеве и о освобождении Маши из Швабринского заточения. Мне кажется он стоит того.
Остап и Андрий приезжают с учебы и отец отправляет их на Сечь