Національно-визвольна боротьба на Правобережжі та західноукраїнських землях у середині та другій половині XVIII ст.
Передумови розгортання гайдамацького руху. Правобережні українські землі на початку XVIII ст. були у складі Речі Посполитої. Криваві війни, що без упину точилися тут протягом другої половини XVII ст., спустошили край. Проте королівська влада не бажала втрачати родючі землі, сподіваючись завдяки їм відродити колишню велич Польщі. Польський уряд всіляко заохочував переселенців, звільняючи їх на певний час від податків і панщини. Одначе пільги надавалися на стислі терміни, після чого запроваджувалися старі колоніальні порядки. Основою господарського життя знову залишалася фільварково-панщинна система з примусовою працею та кріпацтвом. Як і колись, до Національно-визвольної війни 1648—1658 pp., зазнавала переслідувань православна церква. При цьому польські можновладці відмовлялися від найменших поступок у визнанні за українцями їхніх прав.
Наступ польської влади на національно-релігійні права українців Правобережжя ставав дедалі брутальнішим. Ще наприкінці XVII ст. було заборонено видавати урядовим установам, насамперед канцеляріям, документи українською мовою. Сейми 1717-го й 1733 pp. позбавили православних права брати участь у сеймових комісіях і трибуналах. Сейм 1717 р. навіть ухвалив закрити всі православні церкви. Православні єпархії силоміць перетворювалися на уніатські. У 1747 р. було видано універсал польського короля, за яким до православних церков, розташованих у королівських маєтках, священик призначався за згодою короля, а в панських — після одержання схвальної грамоти від їхніх власників. У 60-х pp. у Київському й Подільському воєводствах залишалося всього 20(!) православних парафій, і це притому, що в одній Умані в середині XVII ст. за часів Гетьманщини діяло до 40 православних храмів.
Характерно, що зазнавала переслідувань і греко-католицька церква. Так, наприклад, католицьке духівництво вдавалося до спроб наблизити греко-католицький обряд до римо-католицького, греко-католикам накидалася польська мова тощо.
Національно-релігійні утиски супроводжувалися посиленням соціального визиску. На західноукраїнських землях, у Волинському, північно-західних частинах Подільського та Київського воєводств панщина сягала, залежно від розмірів земельної ділянки, від 2 до 6 днів на тиждень із волоки. Зростало магнатське землеволодіння. Та особливо тяжкі умови життя для українського люду складалися в господарствах, що передавалися безпосередніми власниками на правах оренди третім особам: розміри всіх повинностей за таких обставин зростали в кілька разів. Становище ускладнювалося тим, що після ліквідації козацтва в краї не було сили, здатної очолити боротьбу українців за поновлення прав і вільностей. Стихійними борцями за кращу долю українського народу стали гайдамаки.
Причины падения Западной Римской империи (Дрязгунов К. В. )
Публикации • 27 декабря 2006 г.
Дрязгунов К. В.
Кризисные явления в империи фактически начались в III в. , когда произошли глубокие изменения в политической, экономической и культурной жизни. Политическая анархия, связанная с постоянно сменой императоров и узурпаторами в разных частях государства в совокупности с вторжением германских племен вели к дестабилизации всей империи. Варвары постоянно проникали через границу, а у императоров не хватало времени, сил и ресурсов, чтобы изгнать их из провинций.
Экономика Римской империи долгое время развивалась неравномерно. Западные районы были менее экономически развитыми, нежели восточные, где были сосредоточены более значительные трудовые, промышленные и торговые ресурсы, и таким образом складывался неблагоприятный баланс торговли.
По выражению С. И. Ковалева, прогрессирующая варваризация армии все более и более уничтожала противоположность между теми, кто защищал империю, и теми, кто нападал на нее.
Кризис поразил все государство, многочисленные проблемы внутри него и постоянные вторжения извне привели в итоге к его ликвидации.
Приведем список причины падения империи в виде сложного плана для лучшего их восприятия.
Военный блок
1. Неспособность правителей контролировать действия своих полководцев породила:
1.1. Потерю армией боеспособности:
а) слабое руководство войсками
б) эксплуатация солдат (присваивание большей части их жалованья)
1.2. Династические кризисы
2. Отсутствие боеспособной армии из-за:
2.1. Невозможности или недостаточного рекрутирования из-за:
а) демографического кризиса
б) нежелания служить, так как не было никаких стимулов к этому (империя больше не вдохновляла солдат, не вызывала у них патриотического желания сражаться за ее спасение)
в) нежелания крупных землевладельцев отдавать работников в армию (центр тяжести по набору смещался на сельское население, а это неизбежно сказывалось на сельскохозяйственном производстве. Оно понесло бы еще больший ущерб, если бы только не получившее широкое распространение уклонение от призыва)
2.2. Больших потерь в армии, в том числе наиболее ее профессиональной части
2.3. Новобранцев «невысокого качества» (горожане были непригодны для службы в армии, из села призывались «ненужные» люди
3. Найм варваров на службу приводил к:
а) ослаблению армии
б) проникновению варваров на территорию и в управленческий аппарат империи
4. Взаимное чувство враждебности армии и гражданского населения. Солдаты не столько воевали, сколько терроризировали местное население, что усугубляло:
а) экономическое положение населения и империи в целом
б) психологический климат и дисциплину в армии и населении
5. Поражения в боевых действиях вели к:
а) потерям живой силы и техники римской армии
б) кризисным демографическим и экономическим явлениям
Главные города Финикии — Акко, Ахзив, Тир
Князь Ярослав Был сыном Князя Владимира. Ярослав построил храм похожий на Константинопольский, построил школу священников, где было 300 священников, Ярослав также написал книгу "Русская правда". За это его назвали Мудрым.
Больше всего среди крестоносцев было французов, поэтому сарацины так и называли всех крестоносцев - франжи( франки).
Следующими по численности были германские рыцари и рыцари из Италии, особенно из Южной Италии и Сицилии
