Лето – мое самое любимое время года. Наконец-то заканчиваются холода и начинаются каникулы. Летом можно радоваться солнцу и теплым денькам, отправляться в далекие путешествия и походы. Особенно прекрасна летом природа – шумит зелеными листьями лес, поспевают ягоды, расцветают самые удивительные цветы. Можно бесконечно гулять по цветущим лугам и любоваться на скромные белоголовые ромашки или плести венки из одуванчиков. Приятно зайти в сумрак леса и скрыться от дневного зноя. А если присмотреться внимательно, то наградой за лесную прогулку будут коричневые крепкие боровики и гордые подосиновики.
И только летом оживают реки и озера. Вода в них становится теплой и если тихо сидеть на берегу, можно наблюдать, как над самой головой летают бесстрашные стрекозы, а в воде снуют юркие мальки. На берегу озера тихо и спокойно – так хорошо смотреть на воду и любоваться солнечными бликами на ней. А потом вместе с друзьями долго плавать и нырять с пирса.
Лето – самое лучшее время для путешествий. В нашей стране очень много красивых мест, которые очень хочется увидеть. Таинственные пещеры, водопады, высокие горы и перевалы... Везде хочется побывать. В летние месяцы мы всегда отправляемся с семьей в маленькие путешествия – за город.
Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це
тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й
страждання ,і про них навряд чи напишуть майбутні історики
Ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на
відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки
холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих,
хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі за волю і
справедливість.
Основна думка: людське життя - це живий біль,
жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки
письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої»
людської душі.
Жанр: громадянська лірика
Римування: перехресне
Віршований розмір:ямб
Художні особливості твору:
метафори - росила землю кров, мовчи, душе
епітети - рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний
риторичні окличні речення-
Наш біль — рядки холодних слів!
О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!
Забудь про ті натхненні свята.
Що в них росила землю кров!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
— Агов!
О, тихше!
- Біль не вщух!
Риторичні звертання
О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
інверсія – душе підтята, дідок нудний, історики майбутні,
Людське
життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров
боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні
історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для
ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її
ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати
людські почування, історію «підтятої» людської душі.
На відстані
все здається більш простим, зрозумілим. Тому легко буде майбутнім
історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. Але
для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, —
це було життя, сповнене жаху й болю. Автор хоче, щоб нащадки, які будуть
жити «серед родючих вільних нив», не забували цього.
Основная идея может быть взята с образа хамелеона
В последнее время эта старинная песня часто упоминается в сети – в основном, конечно, в связи с чеченской «свадьбой тысячелетия». Почему-то ее принято считать песней о невесте, которую выдают замуж за немилого. На мой же взгляд, к романтической любви-нелюбви «матушка» имеет мало отношения. Она, скорей, о том, как ребенка отрывают от груди матери и выталкивают в страшный чужой мир, на заклание его жестокому, но неизбежному порядку. А вот историю создания не знаю, извини(
Да, потому что в Одиссее повествуется о том, как Одиссей пытается попасть домой, на остров Итаку, после Троянской войны, которая описана в Энеиде.
Возможно, я неправильно понял вопрос :)