<span>За дивною іронією долі роман, Сервантес створював як пародію, пережив всі "серйозні" літературні твори цього автора. Жебрак, однорукий, змучений Сервантес писав "Дон Кіхота" у в'язниці. Від відчаю до надії, від надії до смирення рухається протягом роману. М'який гумор, сумний сміх, трагікомічні ситуації і несподівана мудра серйозність складають фон, "пейзаж", на якому відбуваються пригоди героя. Бідний дворянин Алонсо Кехано - старий романтик і ідеаліст. Все життя він прожив, не надто звертаючи увагу на реальність, тому що реальними для нього були літературні герої, благородні і безкорисливі лицарі, які борються з неслраведливостью, захищають честь своїх прекрасних дам. Нарешті, зостарившись, Алонсо Кехано немов спохвачується і вирішує сам пройти цей лицарський шлях. Нехай оточують його не прекраснодушні товариші, а грубі односельці з примітивним практицизмом і обмеженим здоровим глуздом. Нехай дебела Альдонса тільки в уяві Кехано - чиста і прекрасна дама. Нехай небезпеки надумані, замість драконів - вітряні млини, замість бойового коня - смирна безпородна шкапа, але справжніми були відвага, благородство, душевна краса і справжнє лицарство Алонсо Кехано, чудового Дон Кіхота. Поруч з Дон Кіхот на віслюкові трясеться його вірний супутник Санчо Панса, не прочитав в житті ні роману, але волею-неволею потрапивши в самий великий з них. Висока трагічна духовність і веселий, лукавий народний дух - сама дивна і вічна пара. Роман Сервантеса потряс читачів і став не тільки фактом історії літератури, але і фактором, що змінив її, створив багато сюжетів. Перекличка або спір з Сервантесом вже чотириста років ведуть письменники. Без нього не написав би свого Дон Кіхота - князя Мишкіна з "Ідіота"-Достоєвський. Герой роману Замятіна "Ми", у якого немає навіть імені, тільки номер, теж по-донкихотскы встає на боротьбу проти всіх. Двоїстість образу породжує подвійність сприйняття. Слово "донкіхотство" часто вживається в значенні "безглузда боротьба з вигаданими ворогами", "діяльність благородна, але приречена на невдачу", "геройський вчинок, заснований на хибних передумовах. Глибоко пронизані цією подвійністю багато книги братів Стругацьких, в яких розповідається про "ггро-грессорстве", благородної і безкорисливої допомоги слаборозвиненим цивілізацій. Геніальні книги невичерпні, вони знову і знову змушують людей замислюватися про головне: про себе, про людську долю і долю людства. Вони як дзеркало, в якому кожне нове сторіччя бачить себе.</span>
<span>Великую
Отечественную войну Кривоногов прошёл в действующих войсках, вместе с войсками
прошел страшный и героический путь от Волоколамска до Берлина, создавал
зарисовки и картины. Во время войны появляются многочисленные рисунки и
графические работы П. Кривоногова, выполненные в боевых частях Красной Армии.
Среди них много портретов, в том числе и простых солдат, "пропахавших
по-пластунски пол-Европы".
"Тяжелые испытания, выпавшие на
долю моего народа, жгучей болью отозвались в моем сердце", - скажет художник
позднее. А тогда, на войне, он не только стоял с нашими частями насмерть, но
выплескивал боль и ярость своего сердца на бумагу и полотно. Эту боль назовут
художественной правдой, гимном народному единению в подвиге. Но назовут потом.</span><span> Картина "Победа" этого художника
стала своеобразным символом великой Победы над фашизмом.</span>
В "Слове о полку Игореве" Святослав приходится Игорю отцом. Святослав - великий киевский князь. Он считает, что единство - это великая сила, способная победить врага. Князь Святослав призывает русских князей объединиться. Он изображён мудрым властителем, а Игорь Святославович - смелым, но безрассудным человеком, который не послушался отца и пошёл против половцев. Тем самым он подверг Русь большой опасности.
