Був гарний, сонячний, весняний день. Ми з сім'єю збиралися піти в ліс на пікнік. Ми часто проводили час на лісовій
природі.
Ось ми уже в лісі, усе навкруги гарно, повітря чиста, тоді був кінець весни і трава була досить великою, також дорогою зустрічалися нам всілякі красиві квіти.
Та враз нам зустрілася маленька дівчинка з сльозами на очах, вона розповіла що загубилася та відстала від бабусі коли вони разом збирали суниці.Ми хвилювались за неї і почати кликати та гукати бабусю. Минуло півгодини, ми знайшли бабусю. Вони подякували нам, але і нам було приємно що ми зробили комусь добре
Тібуріус Кнайт мав славу великим диваком. Причин тому було декілька. По-перше, батько його був диваком. По-друге, мати його також відрізнялася дивацтвами, головною з яких була надмірна турбота про здоров'я сина. Гувернер його мав настільки сильну тягу до порядку, що хлопчик зненавидів всяке навчання. Багатий дядечко також брав участь у вихованні племінника, збираючись зробити його своїм спадкоємцем. Тібуріус ріс задумливим і розсіяним. Коли один за одним померли всі його вихователі, він залишився самотнім і безпорадним. Тібуріус накупив собі гарних речей, потім став вчитися грати на скрипці, почав писати олією. В один прекрасний день Тібуріус вирішив, що серйозно хворий, і поступово припинив будь-які стосунки з людьми. «Тепер пана Тібуріуса можна було порівняти з ретельно обштукатуреною та побіленої вежею:
ластівки і дятли, раніше кружляли біля неї, відлетіли, і вона стоїть самотня, всіма покинута ». Він з ранку до ночі читав книги з медицини, знаходячи у себе все нові і нові хвороби. Неподалік від Тібуріуса оселився чоловік, також мав славу диваком. Будучи доктором медицини, він не практикував зовсім, а займався хліборобством і садівництвом. До нього-то і звернувся Тібуріус за порадою. Доктор порадив йому одружитися, але перш за все відправитися на води, де йому судилося зустріти майбутню дружину. Одруження не приваблювала Тібуріуса, поїздка ж на курорт, навпаки, здалася корисною, і він вирушив у дорогу.
Проїхавши всього один день, він уявив, що пішов дуже далеко від дому, а попереду було ще два дні шляху. На курорті він також ні з ким не спілкувався і, обговоривши план лікування з місцевим лікарем, регулярно здійснював моціон по раз і назавжди обраному шляху. Але одного разу він змінив звичайний маршрут і, залишивши, як завжди, коляску і слуг на дорозі, пішов по вузькій стежці. Стежка петляла серед дерев, ліс ставав все густішим, холодає, і Тібуріус зрозумів, що пішов далі, ніж припускав. Він повернув назад, йшов все швидше і швидше, але ні знайомої скелі, ні його коляски не було видно. Тібуріусу стало страшно, і він зробив те, чого не робив уже давно: побіг. Але ліс все не рідшав, стежка вилася і вилася між дерев:
<span>Тібуріус заблукав. Він дуже втомився, він крокував і крокував і дійшов до луки, що розкинувся на схилі гори. Швидко темніло. На щастя, Тібуріус зустрів дроворуба, і той показав йому дорогу до міста. Тібуріус повернувся в готель пішки, серед ночі, чим немало здивував службовців. Боячись, що це пригода згубно відіб'ється на його здоров'ї, Тібуріус сховався двома ковдрами і заснув. Але, прокинувшись, почував себе чудово, а те, що у нього боліли ноги, було цілком природно - адже він ніколи в житті не скоював настільки довгих прогулянок. Він хотів зрозуміти, як вийшло, що він заблукав, і через деякий час вирішив повторити прогулянку по лісовій стежці. Тепер-то він був упевнений, що не зіб'ється з шляху. Він йшов по стежці, пильно стежачи за кам'яною стіною, вздовж якої вона вилася, і раптом помітив, що в кам'янистому місці, де стежка була малопомітна, з нею зливалася інша, більш помітна, і неподалік піднімалася прямо в ліс. Тібуріус зрозумів, що кожного разу, повертаючись назад, потрапляв на це відгалуження, яке повело його далеко від коляски і від слуг. З того дня він став часто здійснювати прогулянки по лісовій стежці і робити замальовки. Одного разу він зустрів на стежці селянську дівчину з кошиком, повної суниці.Дівчина пригостила його ягодами і обіцяла показати місця, де росте суниця. Тібуріус став часто ходити в ліс разом з Марією - так звали дівчину. Коли курортний сезон закінчився, Тібуріус повернувся в свій маєток, але навесні знову поїхав на води. У лісі він знову зустрів Марію і знову став часто гуляти разом з дівчиною. В один прекрасний день він зауважив, що Марія - красуня, і незабаром йому прийшла в голову думка одружитися з нею.
</span>
Був соняцний весняний день. Птиці щебетали. Та рапотом мені захотілось до ліса. Я зібрав свої речі, та пішов на прогулянку. Білі хмаринки так і пливли по блакитному небу. Повітря тепле тепле. Ось вже підхожу до лісу.
Я йшов стежкою, та побачив гарну, затишну галявину. Підійшов розтеливши свою ковдру, сів та дістав свій обід, який дала із собою матуся. Но рапотм я почув голос дівчинки яка кликала на допомогу. Підійшовши до неї я запитав: Ти заблукала?
А вона відповіси мені: Так я гуляла по лісу, та побачила зайчика. Побіжала за ним, а він від мене, так і заблукала. Підемо я тебе виведу, але спочатку ми поїсимо.
Ми прийшли до моєї галявини та почали обідати. І тут я у неї спита: Як тебе звуть? Мене Марийчко. А тебе? А мене Павло.
Так ми з нею познайомились, і кожний тиждень ходили до ліса разом.
Одного разу ми з класом ходили на хліб завод і бачили робітників, які вправно розмішували тісто і працювали на станках(машинах)(забыл как это называется).Ми куштували цей хліб,він був дуже запашний і такий смачний, що його можна було їсти та й їсти.Весь клас був задоволений таким майстерно спеченим хлібом,ми всі пішли звідти з задоволенням і бажанням прийти ще.
Cойдёт)