Как вспомнили , так оно и рядом .
например спомнили друга , а он пришел
Ответ: Федя самый старший из всех,ему 14 лет и он из богатой крестьянской семьи.Стройный,белокурый,с красивым лицом и рассеянной улыбкой.В ночное он пошёл не из за нужды,а для развлечения,ему не надо работать,у него "даже сапоги свои " есть и добротная,нарядная рубаха.Ему нравятся рассказы о нечистой сил
У частинах від 1 до 4 описано життя дитини і матері. Жінка підкидає дитину під воротами двох старих бездітних хуторян Насті і Трохима. Ідилічно змальоване їх подружнє життя: вони зростали разом, побрались, важкою працею заробили собі статок. Але велика печаль спіткала обох — не мали вони дітей. Тому великою радістю для старих став їх прийомний син Марко. Через деякий час у домі з’являється молодиця, яка проситься у найми, бо ж тепер багато клопотів, у домі дитина. Важливим моментом у сюжеті повісті є готовність Ганни служити за будь-яку плату. Але вражає справедливість, чесність, вміння поважати працю Трохима. Він твердо знає, що важка праця коштує хороших грошей. Наймичка несамовито працювала, у рядках поеми описано як день і ніч не відходила молодиця від Марка, робила важко і самовіддано, спокутувала чим могла свій гріх. І тільки вночі дозволяла собі плакати. З четвертої по восьму частину Марко — дорослий, його мати-наймичка уже стара жінка. Марко чумакує, його прийомну матір поховали, а старий дід ледь пережив таку втрату. Перенести це нещастя йому помагала Ганна, вона весь цей час у родині, помітно, що вже давно вона стала її членом. Наймичку питає Трохим про те, з ким слід одружувати Марка. Мудрою і вистражданою колись була порада наймички. Нехай сам чоловік вибирає собі пару, саме так вчиняють люблячі й розумні батьки. Не шукаючи вигоди, вони дають дитині самій вибирати собі долю. Але відмовляється стати наймичка запрошеною матір’ю. Насправді вважає себе жінка великою грішницею, бо підкинула свою дитину. Суворо вона себе карає, а ще й скромна за характером і бідна, тому думає, що не має ані морального, ані соціального права сидіти запрошеною матір’ю на весіллі серед чесних і багатих людей. Уходить Ганна замість весілля у паломництво до Києва. Дорогою Працює, а коли вертається до Марка, завжди гостинці несе всій родині. Тільки собі нічого не купує. Така самовідданість породжує і у невістці Катрі повагу до старої. Вона миє старій ноги, пропонує відпочинок і подальше спокійне життя у родині. Але Ганна продовжує спокутувати, вимолювати свій гріх: до самої смерті ходить молитися у Київ. І тільки перед самою смертю повертається до Марка. Готова вона унести таємницю народження Марка із собою у могилу, але той уже повернувся з чумакування. І зізнання матері стає кульмінацією поеми. Жінка вважає, що все життя «каралася», тобто себе карала за свій гріх, а перед смертю можна сказати, що вона справжня матір Марка. Дуже зрадів Марко, бо любив Ганну все життя як матір. Але своїм останнім покаранням зробила Ганна неможливість відчути синовнє визнання і любов.
Спор поколений: вместе и врозь
<span>Во все времена на всех континентах среди прочих материальных и духовных ценностей, предающихся по наследству из поколения в поколение, есть та, от которой очень хочется избавиться, как от незаживающей раны, потому что ценностью её не назовешь. Это конфликт поколений. И он становится бедой, если разум уступает гордыне. Как навести мосты между зрелостью и юностью и разрубить дамоклов меч холодных, натянутых (порой до ненависти) отношений отцов и детей? Как идти по жизни: вместе или врозь? </span>
Он шел в школу через лес и любовался лесными картинами, наблюдал за жизнью леса.
В рассказе «Зимний дуб» ученик учит учительницу, ребёнок — взрослого человека. Каким надо быть человеком, чтобы тебя послушались, поверили и пошли за тобой как в прямом, так и в переносном смысле! В рассказе именно мальчик увидел и понял то, до чего мы бы никогда не додумались, просто потому, что никогда бы не склонились перед деревом и не стали бы рассматривать всю ту живность, что приютил, пригрел и сохранил, а по сути, уберёг от смерти зимний дуб. А Коля Савушкин увидел, и увидел, прежде всего, потому, что он — сын солдата, погибшего на войне, и нянечки, что сам полон доброты и заботы. Как он трогательно, но и совершенно по-мужски заботится и о своей учительнице, и о «сохатом» , который, по его мнению, может обидеться и уйти из леса.
<span>Такое отношение к природе человека, равного ей, способного не только использовать, но защищать и уберегать её, и есть главный урок, который Анна Васильевна сумела извлечь из этой прогулки по зимнему лесу и свидания с зимним ду</span>