Кладовая солнца" М. М. Пришвина - сказка-быль, в которой переплетаются и правда, и вымысел, и легенда, и жизнь. Уже сам зачин произведения словно вводит нас в волшебный, сказочный мир: "В одном селе, возле Блудова болота, в районе города
Переяславль-Залесского, осиротели двое детей... ". Но в то же время мы понимаем, что описанные события происходили на самом деле. Во-первых, автор точно указал место и время, во-вторых, рассказ ведется от лица человека, жившего по соседству, а в сказках обычно говорится, что дело было "давным-давно", и происходило оно "в тридевятом царстве, тридесятом государстве".
Настя и Митраша - главные герои. "Золотая Курочка" и "Мужичок в мешочке", как ласково называли их соседи. После смерти родителей им досталось все крестьянское хозяйство: изба пятистенная, корова Зорька, телушка Дочка, золотой петух Петя и поросенок Хрен. Дети заботились обо всех живых существах. Настя, занимаясь женскими домашними делами, "хлопотала по хозяйству до ночи". На Митраше лежало все мужское хозяйство и общественное дело. Так дети жили дружно, не зная горестей и бед. Это описание жизни ребят тоже напоминает сказку - чудесный мир, где все живое взаимосвязано.
Сказочные герои всегда противостоят врагам: ведьмам, Кощею, Бабе Яге и другой нечисти. Так и герои "Кладовой солнца" оказываются в ситуации, когда они должны противостоять опасностям и злу (которое может таиться не только вокруг, но и внутри самого человека) . Однажды, вспомнив о том, что в лесу есть палестинка, на которой растет самая вкусная клюква, Митраша и Настя отправляются туда, чтобы набрать побольше этой "полезной для здоровья ягоды". А дорога на чудесную палестинку лежит через Слепую елань - гиблое место, где пропало много людей и животных. Пройдя полпути, Настя и Митраша присели отдохнуть на Лежачем камне в Блудовом болоте, о котором существовала легенда, что лет двести тому назад ветер-сеятель принес сюда два семечка: семя сосны и семя ели. Оба семечка легли в одну ямку, и из них проросли два дерева. Их корни переплелись, а стволы тянулись к свету, стараясь обогнать друг друга. Деревья разных пород боролись между собой за питание, воздух и свет. И когда ветер качал эти деревья, ель и сосна стонали на все Блудово болото, словно живые существа. Так и Настя с Митрашей иногда спорили между собой. И не случайно ссора, случившаяся между ними, произошла под этими деревьями. У Пришвина природа принимает участие в судьбе героев, она изображена не только живой, но и имеющей Душу, которая, как у человека, радуется, печалится, любит, страдает (эти же приемы очеловечивания природы мы встречаем и в сказках) .
"Кладовая солнца" - удивительная сказка-быль, которая заставляет задуматься о своем отношении друг к другу и к миру вокруг нас, дает нам новые знания о жизни, учит любви и внимательному отношению к природе
"Енеїда"Івана Котляревського — оригінальний твір нової української літератури, написаний народною розмовною мовою. Створювалась поема тривалий час, понад двадцять п’ять років. її ще називають «енциклопедією українського життя кінця XVIII — початку XIX століття», бо в творі змальовані різноманітні явища суспільного життя в Україні того часу, відтворені характерні риси побуту, звичаїв нашого народу. Своєю «Енеїдою» Котляревський розповів усьому світові, що є такий народ — українці — із самобутньою культурою, традиціями. Написана «Енеїда» Котляревським на запозичений сюжет. Письменник «перелицював» на український лад відомий твір античності — «Енеїду» Вергілія. Котляревський ніби одягнув античних героїв в українське вбрання, наділив їх рисами вдачі свого нарооду.
«Енеїда» Котляревського була найбільш талановитою переробкою Берилієвого твору. Письменник використав античний сюжет лише як зовнішню оболонку, наповнивши її цілком оригінальним змістом.Героїв «Енеїди» можна поділити на дві групи: земні герої та небожителі, що мешкають на Олімпі. Серед земних героїв виділяються Еней і троянці. Вони змальовані в поемі неоднозначно: і в бурлескному, і в героїчному плнах.Майже всі персонажі поеми, у тому числі й боги, вбрані в український одяг, їдять українські страви та віддають перевагу українським напоям. Приїхавши у Карфаген, у гостях у Дідони Еней вбирається в одяг покійного карфагенського царя: «Штани і пару чобіток, Сорочку і каптан з китайки, І шапку, пояс з каламайки, І чорний шовковий платок». І страви на столі теж були знайомі українському читачеві: «Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою індик; На закуску куліш і кашу, Лемішку, зубци, путрю, квашу І з маком медовий шулик». Навіть сам верховний бог Зевес «кружав сивуху І оселедцем заїдав». А богині на Олімпі, буває, поводяться, наче базарні перекупки: «Венера лайки не стерпіла, Юнону стала кобенить; І перепалка закипіла, Одна другу хотіла бить. Богині в гніві также баби І также на утори слабі, 3 досади часом і брехнуть, І, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять. І рід ввесь з потрухом кленуть. Котляревський дуже достовірно наводить звичаї українського народу, зображує побут різних верств населення, а також повір’я, одяг, прикмети, народні гуляння і навіть україціькі страви. Наприклад, з опису пекла можна багато дізнатися про склад тогочасного українського суспільства: «Там всі невірні і христьяне, Були пани і мужики. Була тут шляхта і мішане, І молоді, і старики; Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі, Були і штатські, і воєнні, Були і панські, і казенні, Були миряни і попи…» А Кумська Сивілла, розповідаючи про себе, приводить своєрідне датування, пов’язане з тими чи іншими епізодами української історії: «при Шведчині я дівувала», а «татарва як набігала, то я вже замужем була».
Свинья и петух
(басня о фальшивой дружбе)
Петух любил ходить к свинье
И угощаться из корыта.
Но пригласить ее к себе
Ему ужасно было стыдно:
«Что скажут звери, если вдруг
Про дружбу со свиньей узнают?
Я – уважаемый петух,
Ее ж за грязь все презирают!
Совру, что заходил к мышам!»
Свинье обидно очень было –
Как в гости к ней, так хороша,
А как к нему – не вышла рылом.
Такие люди тоже есть –
Друзей и родичей стыдятся –
За репутацию боятся,
А не за совесть и за честь.
1. Семья попала в беду после того как отца уволили с работы и у них нехватало денег на лекарства, еду, одежду.
4. После приходы доктора в семью Мерцаловых отец выздравел и нашёл работу, детей пристроили в гимназию, мать поднялась на ноги так же выздравел ребёнок, который болел, вобщем-то жизнь наладилась.
Мы увидели Печерина, как человека, готовящегося к смерти. Он равнодушен к окружающему миру, а также к своим знакомым( особенно это проявится в повести (Максим Максимыч)