<span>Вулиця на якій я живу,виросту, це найрідніша з усіх,там мій
дім,мої рідні,Де я зробив свої перші кроки,де живуть мої друзі,де пройде
моє дитинство,Так може вона і ненайбільша,але я її всеодно люблю,Вкінці
вулиці є наше з дрюзями потайне місце на дереві,проходячи по вулиці
можно зустріти знайомі мені місця,Я тут живу,я тут росту,і навіть якщо я
переїду,я всеодно буду згадувати,як найкращі часи мого життя,</span>
У житті кожної людини є декілька важливих етапів, навчання в школі — один із них. Мені пощастило навчатись у школі, де панує культ знань, де працюють справжні майстри, тому я сміливо дивлюсь у майбутнє. Впевнена, що пробиватися крізь життя буду відважно й сміливо, бо школа мене до цього готує. Моя мрія — стати вчителем, і вже зараз я знаю "поезію" і "прозу" цієї професії. Учитель — це не тільки привітання й квіти у свята. Про долю вчителя я знаю більше за інших, бо моя мама — учитель.
Шкільні роки — це свята, подорожі, дружба й перше кохання. У школі ми вчимося дружити, прощати, бути милосердними, а це так важливо в наш час. Крім знань, зі школи ми винесемо найцінніше — вміння бути людиною.
Скоро для нас, одинадцятикласників, пролунає срібна мелодія останнього в шкільному житті дзвоника. Ми попрощаємося не тільки зі школою, але й з дитинством. У дорослому самостійному житті доведеться нелегко, бо не завжди поряд буде мудрий порадник, який уважно вислухає, допоможе. Я завжди пам'ятатиму своїх учителів із вдячністю. Учителі бачили, як ми ростемо, тактовно допомагали подолати перешкоди, позбутися недоліків. Вони не тільки давали знання, а вчили людяності, розумінню життя.
У нашій школі всі вчителі мають високий професійний рівень, до своєї роботи ставляться творчо й відповідально. На кожному уроці панує атмосфера доброзичливості, відчувається, що педагог не просто прагне вчити, ставити оцінки, а намагається захопити учня, націлити його глибше вивчити тему.
Для мене знання — це мудрість, упевненість, благородство. їх я беру, вступаючи в доросле життя.
Звичайно, завжди буду пам'ятати своїх шкільних товаришів, бо наша дружба була чистою, безкорисливою. Не знаю, як складеться моя доля, але впевнена, що в разі потреби обов'язково допоможу своїм учителям, друзям, школі.
Усі люди народжуються духовно багатими, а життя у соціумі успішно лікує їх від цієї духовності…
І Лукаш у творі Лесі Українки «Лісова пісня» на жаль не став винятком. Маючи від природи тонку, чутливу, ніжну душу, він, однак, не зміг своїм життям дорівнятися до того, що так щедро дала йому природа.
Мавці в якомусь сенсі легше. Вона народилася серед лісових жителів, а ті не мають подвійної моралі. Вони або білі, або чорні. Такими їх зробила природа. В них немає того роздвоєння душі, яке притаманне людям, і яке ми ще називаємо правом на вибір.
Лукаш інший. Він людина. З усіма людськими вадами та недоліками, але й із її величчю. В цю велич і закохується Мавка.
Звісно шкода, що їхня любов зів’яла, так і не розквітнувши. Шкода, що Лукаш не зміг виплекати у своїй душі те, що там було засіяно, не зміг піднятися над собою, над обмеженістю своєї психології, духовною недорозвинутістю, рабським духом. А така людина і не має права на щастя. Ба сказано ж у Біблії: «Кому багато дано, з того багато спитають».
Паша первый прошёл дистанцию на физкультуре и мог идти домой.
Сегодня команда нашего класса заняла второе место по баскетболу.
Я хоть и думал что опаздываю, но пришёл третьим на место встречи.
Уже четвёртую неделю я учусь в новой школе.
Пятый раз меня отрывают от своей работы.
ЖИТТЯ - НАЙДОСВІДЧЕНІШИЙ УЧИТЕЛЬ
Якось один поет-пісенник сказав, що людина ніколи не навчиться ходити доти, доки не наб'є собі коліна. Інакше кажучи, скільки б не казали, що можна вчитись на помилках інших, але людина ніколи не набуде досвіду, не проживши власне життя, вчинивши безліч своїх помилок.
Візьмемо, наприклад, дитину. На початку свого життя вона ще не вміє ходити. Батьки вчать свого малюка цього, підтримують за ручки, показують, як треба правильно ставити ніжку. Але тільки тоді він по-справжньому навчиться ходити і буде твердо триматися на ногах, коли сам, без сторонньої допомоги зробить перший крок, неодноразово впаде і наб'є собі декілька ґуль, тобто через власний досвід відчує рівновагу і зрозуміє, як треба діяти.
Та от людина подорослішала, обрала собі майбутню професію, відповідно пішла у той чи інший навчальний заклад. Але скільки б знань не вкладали в неї, скільки б людина не вчила теорію, вона тільки тоді стане спеціалістом своєї справи, коли піде працювати і надбає власний досвід у тій роботі, зробивши декілька, а можливо, і багато помилок, особисто відчувши гіркий присмак невдач і радість від власних здобутків та перемог. І тільки тоді стане справжнім майстром, коли в неї за плечима будуть досвід і мудрість минулих років.
Тож життя — це, справді, найдосвідченіший вчитель, бо як би людина не вивчала писані закони, скільки б не прочитала книжок, та життя завжди поставить перед нею таку задачу, яку не допоможе розв'язати жодна теорія, а допоможе лише власний досвід і власні знання, надбанні протягом життя.
