December 26, 1825
14 (26) December 1825 in St. Petersburg there was a rebellion organized by a group of noble-minded to turn Russia into a constitutional state and the abolition of serfdom.
On the morning of 14 (26) December snow Senate square began to gather the rebels forces. First came the soldiers of the life guards of the Moscow regiment, headed by A. Bestuzhev, later they were joined by sailors Guards and life guards grenadiers. They had to force the Senate to refuse the oath of Nicholas and offer to publish a Manifesto to the Russian nation, composed of members of a secret society.
However, the action plan, worked out the day before the first minute was broken: senators swore to the Emperor early in the morning and have already gone to the gathering place did not come all planned military units, selected by the dictator C. P. Trubetskoy never appeared on the Senate square.
Meanwhile, Nicholas I pulled troops to the area, delaying the transition to decisive action. Petersburg military Governor-General, hero of the Patriotic war of 1812, M. A. Miloradovich attempted to persuade the rebels to lay down arms, but was mortally wounded by a shot P., Kakhovka.
In the fifth hour of the day Nicholas I gave the order to open fire with artillery. There were also seven rounds buckshot - one over their heads and six in emphasis. The soldiers fled. M. P. Bestuzhev-Ryumin tried building running across the ice of the Neva soldiers in order of battle, to organize the capture of the fortress, but his plan failed.
By the evening of the same day the government is fully suppressed the uprising. In the rebellion were killed 1 271 thousand people, including 9 women and 19 children.
As a result in the case of the Decembrists investigation five of them - P. I. Pestel, K. F. Ryleev, S. I. Muravyev-Apostol, M. P. Bestuzhev-Ryumin and P. G. Kakhovka - were sentenced to death by hanging. Early on the morning of 13 (25) July 1826 on the shaft of the Kronverk the Peter and Paul fortress, the sentence was executed. Many participants in the uprising and members of secret societies, having to do with his training, was sent into exile and hard labor in Siberia.
<span>In 1856 surviving the Decembrists were pardoned.</span>
1) мэру можно упровлять городом
мэру нельзя упровлять городом в свою благу
2 главному врачу можно помогать и ходить по всем палатом
В средней Азии в Австралии и у людей дома как домашний птиомец
Бароко (від італ. barоссо, фр. baroque — дивний, неправильний) —
літературний стиль у Європі кінця XVI, XVII й частини XVIII ст. Термін
«бароко» перейшов до літературознавства з мистецтвознавства на через
загальну схожість у стилях образотворчих мистецтв і літератури тієї
доби. Вважають, що першим термін «бароко» щодо літератури використав
Фрідріх Ніцше.
Цей художній напрям був спільним для переважної більшості
європейських літератур. Бароко прийшло на зміну Відродженню, але не було
його запереченням. Відійшовши від властивих ренесансній культурі
уявлень про чітку гармонію та закономірність буття й безмежні можливості
людини, естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім
світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними
силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії. Для бароко як стилю,
породженого перехідною добою, характерним є руйнування
антропоцентричних уявлень доби Відродження, домінування божественного
начала в його художній системі. У бароковому мистецтві відчувається
болісне переживання особистої самотності, «покинутості» людини в
поєднанні з постійним пошуком «втраченого раю». У цих пошуках митці
бароко постійно коливаються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею,
Богом і дияволом. Характерними ознаками цього напрямку були також
відродження античної культури і спроба поєднання її з християнською
релігією.
Одним із панівних принципів естетики бароко стала ілюзорність.
Митець своїми творами повинен був створювати ілюзію, читача треба
буквально приголомшити, змусити його дивуватися за допомогою введення до
твору дивних картин, незвичних сцен, нагромадження образів,
красномовства героїв. Поетика бароко характеризується поєднанням
релігійності та світськості в межах одного твору, наявністю
християнських та античних персонажів, продовженням і запереченням
традицій Відродження. Однією з основних рис барокової культури є також
синтез різних видів і жанрів творчості. Важливий художній засіб у
літературі бароко — це метафора, яка є основою для вираження всіх явищ
світу і сприяє його пізнанню. У тексті барокового твору відбувається
поступовий перехід від прикрас і деталей до емблем, від емблем до
алегорій, від алегорій до символу. Цей процес поєднується з баченням
світу як метаморфози: поет повинен проникнути в таємниці безперервних
змін життя.
Герой барокових творів — здебільшого яскрава особистість із
розвиненим вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньо
обдарований і дуже часто шляхетний у своїх вчинках. Стиль бароко
увібрав у себе філософські й морально-етичні уявлення про навколишній
світ і місце людської особистості в ньому.
Серед найвизначніших письменників європейського бароко —
іспанський драматург П. Кальдерой, італійські поети Маріно і Тассо,
англійський поет Д. Донн, французький романіст О. д'Юрфе та деякі інші.
Барокові традиції знайшли подальший розвиток у європейських літературах
ХІХ-ХХ ст. У XX ст. з'явилася й літературна течія необароко, яку
пов'язують із авангардною літературою початку XX ст. та постмодерною
кінця XX ст.