Сьогодні дома було дуже нудно. Та я вирішила здійснити уявну прогулянку до лісу. Переді мною стоя великій ліс., весь у золотому листі. Зробивши декілька кроків я опинилася у зовсім іншому місці. Куди не глянь, чаріва жива природа. І зовсім різна. Не мае повторів, але все одно можно було заблукати у цій чарівній казці. Коли я вишла на відкритий лужок, я побачила оленя. Благородна тварина дивилася на мене, потім втекла у гущавину дерев. З відти було чути шурхіт листя. Єхо лунало від усіх кутків. Птиці співалу свою чарівну пісню, я шла та насолоджувалась нею. Мені хотилось залишитися, але з іншоі кімнати долунав звук відкреваня двері, це примусило мене покинути моі думки. До кімнати зашла мама. Я слізла з підвіконня, та пішла допомогати її. Але я ще думала про золотий осіній ліс, и про те як там гарно.
Так звичайно,це правильно
Н. дев'ятсот шістдесят сім
Р дев'ятисот шістдесяти семи
Д дев'ятистам шістдесяти семи
З дев'ятсот шістдесят сім
О дев'ятистами шістдесятьма сімома
М на дев'ятистах шістдесяти семи
Н дві тисячі сто вісімдесят три
Р двох тисяч ста вісімдесяти трьох
Д двом тисячам ста вісімдесяти трьом
З дві тисячі сто вісімдесят три
О двома тисячами ста вісімдесятьма трьома
М на двох тисячах ста вісімдесяти трьох
Я люблю свою вулицю.У кожної людини є найпам’ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом. Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев’ятиповерхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися «Універсами». Їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе «Лотта» стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи. В оточенні житлових будинків — моя школа.Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум’яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій.Я люблю свою вулицю будь-якої пори, але особливо восени. Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем.<span>Із вікна мого будинку добре простежується увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів’ялого листя.</span>
Я гадаю, що основна думка твору: "Зустріч з приємним чоловіком" , адже там розповідається, як Сотникова сиділа на лавці, але не сама. Дивом, з нею поруч був чоловік. Потім вони розмовляли.... Чоловік був дуже ввічливим і приємним.
Тому, це доказує основну думку.
