<span>Не втаємничуючи нікого зі
старшини, за винятком генерального писаря П.Орлика, Мазепа, всупереч вимогам
Петра І, затримав Волинь та Київщину і з ініціативи короля Станіслава Лещинського
розпочав 1704 року переговори з ним. На початку 1708 року переговори Мазепи з
Лещинським завершилися формальною угодою, за якою Україна, як велике
князівство, входила б до складу Речі Посполитої за гарантією шведського короля. Але договір з Польщею залишався тільки дипломатичним
інструментом, вигідним для Мазепи. Головна увага гетьмана була скерована на
союз із Швецією. Справа ускладнювалась і тим, що Мазепа повинен був зберегти
таємницю не лише від старшини, але також і від Польщі, яка б не погодилась на
незалежність України.</span>
Зносини Мазепи зі шведами
пожвавилися в 1706 році. Очевидно, тоді й була укладена угода між Швецією і
Україною. П.Орлик у "Виводі прав України", написаному у 1712 році,
подав такий зміст цієї угоди: Україна має бути вільною державою, Українським
князівством, Мазепа – довічним князем, або гетьманом. Після його смерті стани
мають обрати наступника; король шведський має захищати Україну від ворогів.
<span>Ці переговори велися у
глибокій таємниці, тому ширші кола українського суспільства аж до 1708 року
вважали гетьмана московським посіпакою, і коли той перейшов на бік Карла ХІІ,
просто не повірили йому. Власне українська старшина змусила Мазепу до рішучих
кроків 1708 року, коли гетьман опинився у безвиході після наказу Петра І йти на
допомогу російській армії, в той час, як уся Україна була окупована царськими
військами. Гетьман волів дочекатися наслідків вирішальної сутички між Петром І
і Карлом ХІІ, але обставини не дозволили цього. І Мазепа виступив проти Петра
І, не встигши ні підготувати до цього українське суспільство, ні стягнути в
Україну більшість збройних сил.</span>
әр ұлттың, халықтың діні мен сеніміне, тұрмыс-тіршілігіне, ұлттық құрылым ерекшелігіне сәйкес ғасырлар бойы жинақталып, өмірдің өзі туғызған ғұрыптардың жиынтығы; қауым мен қоғамда қалыптасқан мінез-құлықтың үлгілері. Күнделікті қолданыста бір мәдени топты екіншісінен айыратын және бейресми жолмен реттейтін қабылданған мінез-кұлық ережесіне немесе әлеуметтік әрекеттерді жөнге келтіретін терминге жатады.[1]
Салт-дәстүр ұлт үшін өмір, қоғам заңы болып негізделіп, сана, тағылым, тәрбие, тіршілік ережесі ретінде ел зердесіне рухани байлық — өнеге тәжірибесін құраған. Бұл талаптар мен ережелерді халық бұлжытпай орындаумен бірге оны құрметтемеген, сақтамаған адамдарды сол заң негізінде жазалап та отырған. Өткен заманда қазақ қоғамы үшін салт-дәстүр бұлжымас заң рөлін атқарды. Мысалы, той, наурыз көже, қыз ұзату, қонағасы, шашу, ерулік ата салты болып саналады. Салт-дәстүрдің ел арасындағы тәлімдік, тәрбиелік, халықтық мәні зор. Халықтың атадан балаға көшіп, дамып отыратын тарихи әлеуметтік, мәдени-тұрмыстық, кәсіптік, салт-сана, мінез-құлық, тәлім-тәрбие және рухани іс-әрекетінің көрінісі дәстүр арқылы танылады. Салт-дәстүр байлығы — мәдениеттің байлығы. Мысалы, ата-ананы, үлкенді құрметтеу, байғазы, көрімдік, сүйінші, кәде сұрау, сәлем беру, ат тергеу, құрдастық қалжың, т.б. салт-дәстүрге жатады. Қазақ халқы салт-дәстүрге бай. Әдет, ғұрып, ишара, ырым, тыйым, дағды бәрі осы салт-дәстүр көрінісі.<span>[2]</span>
Ответ:
В западной европе;Государствовали сеньерские отношение;Усиливались города и третье сословье
Объяснение:
Сын Гамилькара Барки, один из величайших полководцев и государственных мужей древности. Ганнибал родился в 247 г. до Р. Х.. Ему было 9 лет, когда отец взял его с собою в Испанию, где искал для Карфагена вознаграждения за потери, понесенные после Первой Пунической войны в Сицилии.<span>Средства для войны Ганнибала с Римом были хорош подготовлены. Без поддержки карфагенского правительства Гамилькар создал в Испании новую провинцию, богатые рудники которой дали ему богатую казну, а зависимые племена поставляли вспомогательные войска и наемников. Гамилькар оставил Ганнибалу много денег и сильную, привыкшую к победам армию, преданную своему вождю. Ганнибал горячо желал войны с Римом. </span> <span>Но трусливое, меркантильное карфагенское правительство считало планы 26-летнего юноши-полководца фантазией. Чтобы явно не начинать войну наперекор законным властям, Ганнибал всячески провоцировал нарушения мира со стороны дружественной Риму испанской колонии Сагунта. Сагунтяне пожаловались в Рим, и сенат послал в Испанию уполномоченных для разбора дела. Резким обхождением Ганнибал думал вынудить у них объявление войны, но комиссары разгадали его замысел, смолчали и сообщили сенату о собиравшейся грозе. Рим начал вооружаться. Тогда Ганнибал сообщил в Карфаген, что сагунтяне утесняют карфагенских подданных, торболетов, и, не дожидаясь ответа, открыл военные действия. Карфагенское правительство было поражено этим, как громом. Оно поначалу даже собиралось выдать дерзкого главнокомандующего Риму, но то ли по боязни армии Ганнибала, то ли в сознании невозможности загладить совершившееся, то ли по нерешительности осталось в бездействии: не объявило само войны Риму, но и не препятствовало ее продолжению. После 8-месячной осады Ганнибалом </span>Сагунт пал<span> (219 г.). Римские послы потребовали в Карфагене выдачи Ганнибала и, не получив ни удовлетворительного, ни отрицательного ответа, объявили войну, которая названа Второй Пунической – или </span>Ганнибаловой войной<span>.</span>