<span>Отже , вона прийшла , довгоочікувана зима! Добре
пробігтися по морозцем в першу зимовий ранок ! Вулиці , вчора ще
по-осінньому похмурі , суцільно покриті білим снігом , і сонце
переливається в ньому слепяшім блиском. Химерний візерунок морозу ліг на
вітрини магазинів і наглухо закриті вікна будинків , іній вкрив гілки
тополь. Глянеш чи вздовж вулиці , витягнувся рівною стрічкою , поблизу
чи навколо себе подивишся , всюди все те ж : сніг , сніг , сніг. Зрідка
підіймається вітерець пощипує обличчя і вуха , зате як красиво все
навколо! Які ніжні , м'які сніжинки плавно кружляють у повітрі. Як не
колючий морозець , він теж приємний . Чи не за те всі ми любимо зиму ,
що вона так само , як весна , наповнює груди хвилюючим почуттям . Всі
жваво , все яскраво в перетворює природу , все повно підбадьорливої
свіжості. Так легко дихається і так добре на душі , що мимоволі
посміхаєшся і хочеться сказати дружньо цьому дивовижному зимового ранку :
«Здрастуй , зима! »</span>
Я сьогодні дивився телевізор
Мої батьки купили телевізор, та подарували його мо<span>їй бабусі</span>
Україна та мова
рідна, ніжна, солов"їна, сильна, давня, могутьня, виплекана, любима, найкраща, батьківська, гомінка, барвиста, багата, оспівана, омріяна
Вітрище
[в' і т р и ш ч е] 7 букв, 8 звуків,
3 склади
Схема: = 0 - - 0 - - 0
<span>[в'] - приголосний, </span>сонорний, пом'якшений,
[і] - голосний, не лабіалізований, ненаголошений,
[т] - приголосний,
глухий, твердий,
[р] - приголосний, сонорний, твердий,
[и] – голосний не лабіалізований, наголошений,
[ш] - приголосний,
глухий, твердий,
[ч] - приголосний,
глухий, твердий,
[е] - голосний, не лабіалізований, <span> ненаголошений.</span>
<span>1. "Життя в неволі нічого не варте, - відказав Максим, - краще смерть!" (І. Франко).
2. Пам’ятаю, казала мені мати: "Цей світ як маків цвіт: Зранку цвіте - до вечора опаде!" (О. Довженко).
3. "Роби добро, - казала мати, - і чисту совість не віддай за шмати!" (Д. Павличко).
4. Я подумав тоді: "Тіні коротшають так само непомітно, як і людське життя" (Г. Тютюнник).
5. "Ніщо так не красить людину, як натхнення", - подумала Ярослава (О. Гончар).
6. "Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино, - промовив він раптом якимсь дивним голосом ні до кого. - Все! Навіть серця" (О. Гончар).</span>