Вітер на дворі радість і горе.
Вітер дує,хоч незнає,що погоду він міняє.
Вітер подме - сліди замете.
Не всякі сліди вітер піском заносить.
Вітер рукавом махнув - дерева нагнув.
<span>Весь світ — це люди. Пізнати його — це пізнати людину, бо у світі немає нічого кращого, складнішого, цікавішого за неї.Я прожила тільки 17 років, але вже переконалася, що без любові до людей не звідаєш справжнього щастя, вдоволення, насолоди від існування на цьому світі.Усі люди: чужі, свої, рідні, близькі — оточують тебе скрізь і всюди, з ними постійно спілкуєшся, конфліктуєш і погоджуєшся, плачеш і смієшся, говориш і мовчиш. Вкупі завжди краще. Так було і так буде. Це істина життя, бо що я одна? Осколок великого народу, славної нації...Сьогодні, як ніколи, відчуваю гордість за свій народ, що знову зіп'явся на ноги, хоч важко, дуже важко втриматися. І я співчуваю, підтримую, звеличую його разом із О. Підсухою:Народе мій! Твоя потребаМені щемить, мов сіль у рани.З тобою я сміюсь і плачу,Вмираю й воскресаю знову,Пишаюсь вродою твоєю.А любити людей, мені здається, кожного навчила мати — єдина людина, яка відкриває «двері у світ життя».Для мене мама — святиня, щось рідне, величне, найдорожче. Хіба не її люблячі руки пригортали мене з перших років мого життя, хіба не її очі слідкували за мною з невимовною ніжністю і любов'ю, хіба не постать схилялася над моїм ліжком, коли я часто хворіла або втомлена лягала відпочити. Тому й святе воно слово матусі, тому й незабутнє на всі роки. Заповіді материнські — найсвятіші, і виконувати їх треба з честю і гідністю, бо, за словами В. Симоненка,За тобою завше будуть мандруватиОчі материнські і білява хата...Щоб навчити дитину чомусь, мати сама повинна бути взірцем, прикладом, який можна наслідувати. Дивлюся на свою маму і дивуюся, скільки уваги, любові і ласки віддає вона кожному, хто до неї звертається за допомогою.У будь-яку пору поспішає вона на допомогу людям, бо в неї дуже відповідальна професія — лікар.Учить вона й мене любити людей, бо жити серед людей і бути відірваним від них не можна, бо це «остаточна загибель свого «я», своєї особистості. Треба, щоб моє «я» воєдино злилося з мільйоннодужим народним «я», щоб було, як у П. Тичини:Я єсть народ, якого правди силаНіким звойована ще не була.Яке це все-таки щастя — жити й любити! Недаремно ще Т. Шевченко говорив:Невесело на світі жить,Коли нема кого любить.Важливо не просто любити народ, а конкретних людей, які живуть поруч з тобою. Допомогти хворій, немічній людині, виручити друга в біді, поспівчувати нещасному — ось що значить любити людей не на словах, а на ділі. А вчать нас цьому матері... Усе життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди і благословивши на світлу долю. Стоять і дивляться, і чекать нас завжди, і бажають нам добра і щастя.Рідна мати і Україна — два крила любові несуть людську душу через віки, бо тримає їх на світі материнська любов. Мама завжди з нами, вона живе в нас і в наших дітях та онуках, у всьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро.Скількох вона вивела у світ, передавши їм у спадок любов до людей, глибоку чуйність до людських тривог, смутків і радощів, навчивши їх творити добро, берегти все святе на землі.</span><span />
Переведи в переводчике я украинский не знаю Когда нашему классу объявили об экскурсии,радости нашей не было предела.Мы все очень любили ходить в лес, и поэтому с энтузиазмом приняли предложение. Подготовка далась нам легко. Наш класс очень дружный, и решить все быстро, не составило нам особого труда. Каждому было дано задание.Подготовка заняла всего день, и следующим утром мы должны были отправиться в путь.Погода утром выдалась на удивление теплой: уже пробивались первые лучи, поблескивала роса на травинках. Мы выдвинулись в сторону леса. В дороге было весело. Мы бегали,шутили, смеялись, и не заметили, как лес раскинулся перед нами.Несмотря на то, что уже осень, в лесу еще полно зелени, хотя уже виднеются пожелтевшие листья. По приходу в лес, мы начали свои наблюдения. Искали различных насекомых, птиц и зверьков. Мне была отведена роль фотографа, поэтому я всегда был в центре происходящих событий. По кустом нашли ежика, увидели дятла, поймали ужа - все это я запечатлел. Далее по расписанию, нас ждали спортивные старты. Это было еще веселее: разнообразные эстафеты, бег по пересеченной местности, ориентирование.Все прониклись спортивным духом, и вдоволь набегавшись устроили привал. Нас ждал обед. На природе у всех проснулся звериный аппетит. Набравшись сил мы продолжили прогулку. Не прошло и часа, как нам пришлось собираться в обратный путь. В лесу было очень весело и интересно, поэтому никто не хотел уходить. Но как бы нам не хотелось остаться, нужно было отправляться домой, скоро вечер.<span>Дорога домой была уже не такой живой и резвой, все изрядно устали и лишь изредка хихикали и вспоминали провденный в лесу день. </span>
Звичайно, мені необхідно доробити моє домашнє завдання.
Сніг, бувало, випадав.
Вчені, виявляється, виявили, що робота вдома - безрезультативна.
Подайте мені мої черевики, будь ласка.