Однажды богатый римлянин был убит своим рабом по закону лишить жизни должны были не только виновного но и всех рабов находившихся в доме убитого господина а их было 400. огромная толпа римлян требовала освобождения не в чем не повинных людей среди которых были старики женщины и дети.но Нерон был неумолим приказал войскам оттеснить толпу на всем пути к месту казни поставил воинские заслоны все рабы были лишены жизни
У наслідок революції 1917 –
1920-х рр. в основній частині України встановилася принесена на багнетах із
Росії державність однопартійного, тоталітарного типу, яку, однак, можна
розглядати як компроміс між пробудженими українськими національними і
російськими окупаційними силами. Уже в 20-х роках ця чужа українському народові
влада змусила виїхати за кордон, репресувала або фізично винищила всіх
власників, підприємливих людей, усіх членів українських політичних і
громадських організацій (у тому числі й Української комуністичної партії –
“боротьбистів”), усіх чиновників Української Народної Республіки, тобто
національну, ще нечисленну, провідну верству. Але, щоб утриматися в Україні,
партія більшовиків, у якій українці становили мізерну меншість, мусила рахуватися
з потужним наростанням національних сил, тому підтримала політику коренізації,
тобто українізації. Формувалася течія націонал-комунізму (Микола Скрипник,
Микола Хвильовий, Олександр Шумський). Переконавшись, що процес стає
неконтрольованим і загрожує формуванням модерної української нації та
створенням самостійної української держави, яка, безперечно, швидко відмовилася
б від чужого їй тоталітарного режиму, а закамуфльованій під СРСР Російській
імперії – остаточним розпадом, російські окупаційні сили з 1929 року перейшли в
рішучий наступ проти українства як такого. Теза Й. Сталіна, що українська
інтеліґенція не заслуговує довір’я, означала на практиці тотальне фізичне
винищення в 30-х роках нової української еліти, що формувалася вже переважно в
лоні Комуністичної партії (більшовиків) України та Української Автокефальної
Православної Церкви. Початок винищенню було покладено “справою СВУ” – цілком
сфабрикованої Головним Політичним Управлінням “Спілки визволення України”. <span>
<span>Оскільки український етнос з його волелюбністю,
приватновласницькою психологією та глибокою релігійністю взагалі не годився для
створення “єдиного радянського народу – будівника комунізму”, то обезголовлення
нації було доповнене (під виглядом “розкуркулення”) ще й ліквідацією кращої
частини українського селянства. Масовий спротив колективізації був зламаний
штучно викликаним голодом. Унаслідок масового винищення й депортації корінного
українського населення на Схід (а під час Другої світової війни й на Захід) та
масового “доприсєлєнія” (це тодішній офіційний термін) на його місце
чужорідного населення – носія тоталітарної ідеології, генофонд українського
народу – носія демократичного, волелюбного, християнського світогляду – був
тяжко підірваний і значно змінений у гірший бік. Адже винищувався найкращий
елемент. Проте мусимо погодитися, що українці як нація, за висловом Мирослава
Мариновича, теж мають на собі “гріх комунізму” і тяжко його покутують.</span></span>
1 ополчение-захватили окраины Москвы и держались там до прихода 2ополчения.
<span>Общественный договор (социальный контракт) — социально-экономическая теория, объясняющая происхождение гражданского общества, государства, права как результат соглашения между людьми. Понятие общественного договора подразумевает, что люди частично откажутся от суверенитета и передадут его правительству или другой власти, чтобы получить или поддержать общественный строй через господство права. Общественный договор означает соглашение управляемыми на наборе правил, по которым ими управляют. </span>
1.Главная причина создания ополчений-отсутствие регулярной армии,способной противостоять интервенции Польши и Литвы. Разложение центрального аппарата власти, подпавшего с конца сентября 1610 г. под полный контроль польских ставленников, способствовало активизации местного земского и губного управления, игравшего все более важную роль в организации военного отпора интервентам.<span>2. Первое ополчение хотел в 1611 года положить конец интервенции поляков в Москве, второе ополчение для борьбы с польскими интервентами</span><span>3.Руководители первого ополчения - Прокопий Ляпунов, Иван Заруцкий и князь Дмитрий Турецкий. Руководители второго ополчения — Кузьма Минин и князь Дмитрий Пожарский</span><span>4.В августе 1612 года с частью сил, оставшихся под Москвой от Первого ополчения, разбило польскую армию под Москвой, а в октябре 1612 года — полностью освободило столицу. в конце концов оба ополчения развалились. </span>