<span>Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист. </span>
<span>У неділю на могилу йшов співати бандурист. </span>
<span>А назустріч бандуристу панський вискочив лакей. </span>
<span>— Чим, — питає, — ти сьогодні розважатимеш людей? </span>
<span>Ти дивись, там про лакеїв не співай, не бубони, </span>
<span>Бо бандуру обчухраєм до останньої струни. </span>
<span>Бандурист подибав далі. Зустріча його глитай. </span>
<span>— Дам копійку. Ти про мене щось хороше заспівай. </span>
<span>А як бовкнеш щось погане про персону про мою, </span>
<span>Я спущу собак на тебе, я хортами зацькую. </span>
<span>Бандурист подибав далі. Чує — котиться ридван. </span>
<span>Із широкого віконця витикає пику пан. </span>
<span>— Йдеш, — питає, — на могилу? Знов співатимеш? Ну-ну… </span>
<span>Спробуй бовкнуть щось про мене — у могилу зажену. </span>
<span>Бандурист побрів понуро, а назустріч поліцай: </span>
<span>— З чим ти ходиш на могилу? Розкажи і проспівай. — </span>
<span>Бандурист, зітхнувши важко, відповів йому: — Ходім… </span>
<span>Станеш збоку та й почуєш, що співатиму усім. — </span>
<span>Поліцай спідлоба блимнув і оскалився, як звір: </span>
<span>— Щось почую незаконне — запроторю у Сибір! </span>
<span>Бандурист поклав бандуру на притоптану траву. </span>
<span>— Я, — сказав, — сліпий, незрячим сорок літ уже живу. </span>
<span>І не бачу, що ти, хто ти — отаман чи генерал, </span>
<span>Що на себе почепив ти — пістолет чи самопал. </span>
<span>Та нащо мені те знати? Я бреду, як уночі. </span>
<span>Все добро моє — бандура та торбина на плечі. </span>
<span>Але знаю, серцем чую: жде на вас погибель десь, </span>
<span>Якщо ви старого діда ще й сліпого боїтесь. </span>
<span>Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист. </span>
<span>Не співав у ту неділю на могилі бандурист.</span>
<span><span>Сперечаються хлоп'ята, жваві дошкільнята. </span>
<span>— А наш татко розумніший за вашого татка! </span>
<span>— Чого ж це він розумніший? </span>
<span>— Того, що наш татко </span>
<span>Грошей вашому позичив отако багато. </span>
<span>— Не хвалися, бо розуму в нашого хватає. </span>
<span>Він як гроші позичає, то не повертає.</span></span>
<span>В особі Мини Мазайла автор висміює українських перевертнів, які відцуралися всього рідного, своєї нації, мови, культури. Мазайло намагається копіювати «все російське», категорично заперечує все українське, готовий вбити рідного сина, який не дає йому змінити прізвище. Мина говорить, що «українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади». Він прагне стати «порядочним человеком». Усе ніби було вірно. Все підпорядковано часу. Та раптом політика уряду змінилась. А скільки разів вона змінювалась? Ось і не збіглися плани Мини з політикою уряду — було поставлено «претворяти у життя українізацію». «І звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазєніна…»</span>
Школо-школо,
Вже час до школи
Збирайся вже нам час
Час-час!
Подружка Михайлика -- головного героя.
1. Дивовижні пригоди в Лісовій щколі
2. Кося Вухань і Колько Колючка
3. Кося Вухань боязливий зайчик який всього боїться, навіть власної тіні.
4. Події розвивались у Лісовій школі.
5. Твір про Зайчика Косю Вуханя і їжачка Колька Коючку, які боялись всього на землі і батьки вирішили віддати їх в Лісову школу, де на них чекає безліч пригод(там 5 частин цієї книги)
6. Твір вчить нічого не боятися і ти всього досягенш.
7.