<span>Мамины руки
</span>
Нежные, милые мамины руки.
Я их готов целовать без конца!
Они пожалеют в моменты разлуки,
Смахнут своей лаской обиду с лица.
И пусть очень быстро дети взрослеют,
Но чтоб не случилось в нашей судьбе,
Любимые руки простят и согреют.
Спасибо...
1. Построена за порогами Днепра
2. Казак- свободный человек. (Прости, что на украинском, нет времени переводить) <span>Існує досить поширена думка, що в запорозькі козаки приймали всіх, хто приходив на Січ і вмів перехреститися та сказати, що вірує в Бога. Проте це не так. Щоб стати справжнім козаком, слід було пройти дуже нелегку школу навчання й скласти суворі іспити, які витримували не всі, тож не всі й ставали козаками. Тому новачок, незалежно від віку, приймався спочатку в «молодики». Молодик 7 років учився фехтувати, влучно стріляти, «реп'яхом» на коні сидіти, виконувати бойовий гопак (або його ще називали «січев'юн»), розвивав силу й спритність. Гопак колись був не танцем, а різновидом бойового мистецтва, що полягав у вмінні вести бій найперше ногами з багатьма суперниками. Керували навчанням досвідчені воїни й полководці, при яких юнаки служили джурами. Наприкінці навчання кожен мусив узяти участь у морському поході на Туреччину, виконуючи обов'язки зброєносця. </span>
<span>І лише тоді кандидат у козаки допускався до іспиту на звання запорожця. Такий іспит мав напівжартівливий характер. Спочатку юнак мав з'їсти миску дуже наперченого борщу і випити кварту (2 пляшки) горілки. Опісля пройти по колоді, перекинутій між скелями на березі Дніпра, і не впасти у воду. </span>
<span>Наступне випробування — подолати всі пороги, пливучи човном по Дніпру проти течії. На завершення молодик, осідлавши необ'їждженого коня задом наперед, без сідла й вуздечки мав проскакати по степу й благополучно повернутися. Перевіряли новачка й на такі якості, як кмітливість, товариськість, уміння не розгублюватись у складних ситуаціях. </span>
<span>Загалом же навчання в козацьких школах тривало досить довго, і навчання було всебічним: козак повинен був не тільки бути неперевершеним воїном, але так само знати грамоту, основи астрономії, медицини. Усім відомо, що кожен козак мав вірного друга — коня, тому кожен доглядав свого вірного товариша і при потребі лікував його. Тож знання з ветеринарії також слід було засвоювати. Кепський козак, який не вмів грати бодай би на одному народному інструменті, чи не вмів би співати й танцювати. А більших дотепників, ніж козаки, на той час важко було зустріти. Більш талановиті навчалися ще й основам дипломатії, вивчали іноземні мови, оскільки у невтомній боротьбі доводилося стикатися з різними країнами, а почасти козаки ще й наймалися, щоб використати своє вміння воїна. </span>
<span>Тож козаком бути — це почесно, але стати ним — надзвичайно складно.
</span>
3.Гуляли, веселились, пили горелку
4.Ответ во втором пункте
5.<span>Будь-які суперечки, які виникали між козаками, виносились на суд. Суд у козаків був словесний, але зі здоровим глуздом. Суддями була військова старшина. Головним суддею вважався кошовий отаман (його вирок не підлягав апеляції до Гетьмана). </span>
<span>Злочинець і постраждалий викладали перед суддями суть справи, після цього виносився усний вирок який і припиняв усі чвари й непорозуміння. Перед суддями усі були рівними. </span>
<span>Покарання були різними, в залежності від характеру скоєного злочину. За що карали: </span>
<span>- Вбивство побратима </span>
<span>- Крадіжку </span>
<span>- За зв'язок з протилежною статтю </span>
<span>- За содомський гріх </span>
<span>- За зухвалість щодо старших за званням </span>
<span>- За кривду жінки </span>
<span>- За пияцтво під час походу </span>
<span>Найтяжчим злочином було вбивство козака. За це, вбивцю прив’язували до вбитого і ховали разом з ним. За даними істориків таких випадків на Січі було зафіксовано не більше десяти. </span>
<span>Також смертною карою "віддячували” за крадіжку у козака. Але смертної кари можна було минути, якщо яка-небудь жінка одружиться з цим невігласом. У такому випадку крадія відпускали на всі чотири сторони, але він більше ніколи не мав права ступати на Січ Запорізьку. </span>
<span>Неминуча смерть чекала на того хто скривдить жінку. Адже такий злочин «знеславленню усього Війська Запорізького служить». Таке ставлення до жіночої постаті говорить про високу мораль козаків. Ніде, у XVIII ст. не можна було зустріти такої поваги до жінки як у козаків. </span>
<span>Крім смертної кари для покарання злодіїв використовувались й інші методи покарання, такі як: </span>
<span>- прив’язування до гармати на площі; </span>
<span>- шмагання нагаями під шибеницею; </span>
- дуель, коли виникали взаємні сварки.
<span>Досить часто для того, щоб уникнути покарання, використовували страхування. У випадку події, котру зазначали як страховий випадок, козак, котрий був застрахований, уникав покарання, а страхова компанія, як правило, жидівська, виплачувала страховку. При цьому розрахунок відбувався відповідно до встановлених шляхтою і жидами ставок. Досить швидко козаки створили власні січові страхові товариства.
</span><span>
Они были строгими, но справедливими.</span>
Главный герой рассказа. Очень добрый и милосердный парень, который всегда готов прийти на помощь нуждающимся. Сам вырос в хороших условиях и достаточно обеспеченной семье, а жил он вместе со своей младшей сестрой и отцом. Это девятилетний мальчик, который волею судьбы обрел своих друзей в подземелье заброшенной часовни.
Он был достаточно одинок после смерти матери и поэтому был достаточно замкнут от окружающего мира. Но обрел друзей – Валька и Марусю из «дурного общества». Позднее его стали называть бродягой из-за того, в каком обществе он начал появляться.
Валик.
«…Это был мальчик лет девяти, больше меня, худощавый и тонкий, как тростинка. Одет он был в грязной рубашонке, руки держал в карманах узких и коротких штанишек. Темные, курчавые волосы лохматились над черными, задумчивыми глазами…»
Простой парень, который обладает такими чертами характера, как храбрость и отвага. Всегда готов прийти на помощь друзьям. Это парень девяти лет, который живет в подземелье. Он приемный сын Тыбурция. Его поступки показывают то, насколько парень уже самостоятельный и взрослый. Он частенько ворует еду для того, чтобы прокормить сестру и других нищих. Несмотря на различия в социальных статусах – он лучший друг Васи.
Маруся.
Добрая, по-детски наивная, юная девочка. Живет в подземелье вместе со своим приемным отцом паном Тыбурцием и братом Валей. Ей около 4-х лет и она постоянно болеет.
Маруся очень плохо ходит, редко выходит куда-то и практически никогда не играет. В итоге тяжелая жизнь в подземелье и неизлечимые болезни убивают Марусю.
Тыбурций.
Строгий, решительный и добрый. Нищий мужчина, который опекает чужих детей. Это мужчина средних лет, который зарабатывает на жизнь тем, что развлекает в кабаках людей. Он – приемный отец Валика и Маруси. Достаточно умный и образованный мужчина, однако в силу обстоятельств (о которых никто не знает) случившихся в прошлом – оказался в подземелье.
Второстепенными персонажами рассказа «Дурное общество» являются:
Отец Васи.
Работает судьей и достаточно известен в городе. Очень строгий по отношению к воспитанию своего сына, но одновременно с этим достаточно справедлив. Честен и неподкупен. После смерти жены практически забросил воспитание сына и посвятил себя работе и опеке над дочерью.
Сестра Васи – Соня
Девочка, которая росла без матери, но под опекой отца. Она сестра главного героя – Васи. Ровесница Маруси, однако ее воспитанием, после смерти матери, занимается няня.
Профессор.
Пожилой, очень умный герой, который частенько разговаривает сам с собой, поскольку ему тяжело найти себе достойного собеседника. Он один из нищих из шайки пана Тыбурция. Страдает легким слабоумием.
Лавровский.
Также один из персонажей шайки Тыбурция. Отставной, спившийся чиновник, которого частенько находят пьяным под забором.
Пан Туркевич.
Нищий бродяга из шайки Тыбурция. Называет себя генералом, когда напивается, ведет себя достаточно агрессивно и буйно.
Януш.
Старик нищий, который живет в заброшенном замке. Именно он выгоняет Тыбурция вместе с остальной шайкой нищих-бродяг из замка, и им приходится жить в подземелье. Называет шайку Тыбурция «дурным обществом», хотя сам в полной мере подходит под это определение.