Ось і прийшла осінь. Тільки зовсім недавно дерева в парку радували нас буйною зеленню, і от зелене листя пожовкло, заблищало золотом і почало повільно падати на землю. На вулиці ще тепло, а птахи вже збираються відлітати у вирій.
Старий парк ніби завмер, прислухається до кроків осені. Знає він, що зовсім скоро теплі тихі вересневі дні закінчаться. На зміну вересню прийде жовтень, умиє парк сльозами дощів. А там і листопад огорне все навкруги своїм холодом. Дні стануть короткими, небо буде похмурим, а дерева скинуть з себе останнє листя. Затихне парк без пташок, які повернуться до нього тільки навесні.
Де ж ти, літо, поділось, куди подалось?
Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось.
Але парк не почуває себе самотнім. Жителі міста приходять сюди на відпочинок, блукають алеями, засипаними листям, дихають свіжим осіннім повітрям. І діти полюбляють гуляти в парку: ховаються одне від одного між деревами, збирають листя. А ось і грибники завітали сюди, бо осінь цього року щедра на гриби.
Гарно в старому осінньому парку восени, коли попрощався він з літом і прислухається до кроків зими.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
Зима-чарівна пора року.Тож я благаю тебе,подаруй мені справжню казку й цього року!
Ще з пелюшок<span> пам’ятаю свою бабуню Ганну. Вона завжди вставала з ліжка </span>після третіх півнів<span> та одразу ставала до праці – готувала, шила, прибирала, у городі наводила лад. Бабуня казала, що її молодість припала на важкі часи. Усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства, ніщо не підносилося </span>на срібному блюдечку<span>. Але з часом це </span>стало їй у великій пригоді<span>, адже вона звикла до праці, казала, що вона приносить радість. Моя бабуня отримала професію, </span>набила руку<span> в своїй справі, тому її завжди шанували. Навіть на пенсії вона ніколи </span>не била байдики<span>. Хоч </span>багато води сплило<span> з часів її молодості, любов до праці допомагала їй не втрачати </span>жаги до життя<span> до глибокої старості.</span>
Що кого робить щасливим? Одного гроші, іншого сім'я чи друзі! А когось взагалі їжа! А я буваю щасливою коли роблю добро! Чхати кому саме, головне що добре комусь зробила! Від допомоги комусь у тебе в середині неначе палає вогонь надії, доброти і гордощів, а добрі справи розпалюють його неначе дрова! Пам'ятаю, допомагала я своїй мамі приготувати пиріг для тата на день народження коли вона захворіла!, Чи коли тато робив ремонт я тягала до нього туди-сюди те що йому було потрібно! Бабусі з городом допомагала, і дідусю шкарпетки зашивала! Тоді я просто палала енергією і щастям! У всіх тоді теж загорілися вогники як у мене, і пішла ланцюгова реакція добра! У мнене було таке враження неначе я сонце яке розширилося і потім знову розбилося на декілька міні сонць, які так само стали поширювати ще і ще таких сонечок! Я й досі палаю! Навіть зимою в заметіль мій вогник не гасне! Тим паче що ти ще й можеш допомогти бідним бездомним тваринкам!Осінню ти допомагаєш з огородом на дачі! Зимою допомагаєш всім безхатнім тваринкам підгодоввуючи їх! Весною рятуєш дитинчат цих самих тварин від потопу(ну це для них потоп, а для людей, ні), а літом мамі з хатньою роботою! Короче кажучи ні в казкі розказати ні пером описати яке це щастя допомагати тим хто в біді! А для не дуже трудолюбивих людей може буи мотивація така: и"Я тобі допоможу, а ти потім мені!". Нажаль є такі люди що їх не вмовиш і пальцем ворухнути. Тож не будьте такими, а добрішими! І не смійте, чуєте!? НЕ смійте просити щось в замін! Адже потім з вами так само будуть поводитись як ви з ними!
<u><em>Кінець</em></u>