Може - вставне слово, не є членом речення.
барвінок - підмет
сховав - присудок
стежку - додаток
до тебе - обставина
десь - обставина
хрещатий - означення
двоскладне, повне, ускладнене встпвним словом, питальне.
Серед гаю стояло десятків зо два вуликів. Золоті бджоли бриніли в золотому сонячному промінні, купчилися на вуликах біля вічок. У холодку під гіллястою
грушею сиділо двоє.
Зовсім білий дід нахилив своє пооране глибокими зморшками чоло. Велика біля борода спадала на товсту полотняну сорочку. Він мав широкі плечі й могутні жилаві руки. Дід склав ті руки на колінах і щось оповідав тихим, рівним голосом, іноді злегка киваючи головою. З-під його білих кудлатих брів блищали чорні, надзвичайно молоді очі.
Перед ним просто на землі сиділа дівчинка. Ні, не дівчинка, бо на голові в неї був маленький святковий очіпок. Вона тільки здавалася дівчинкою, бо з обличчя молоденька. Було виразно видно її мов намальовані чорні брови, маленький, трохи горбатий носик, червоні губенята і ніжне підборіддя. Трохи засмагле обличчя так і пашіло рум’янцем.
Тонка шия молодички вигиналась під разками намиста й дукачів. Біліла тонка сорочка з мистецьким вишиванням. Коліна обнімала картата плахта. Молодичка заслухалась дідового оповідання.
- У лісі живе полісун, - стиха оповідав старий. – Ходить із великою палицею і ганяє вовків, бо він вовчий бог. Тихий, як чоловік, тільки великий, як дерево… І від нього тіні нема… А в полі живе польовик. А в очереті над річкою очеретяник. Вибігає з очерету білим бараном і лякає людей. А в воді живе водяник, пакості чинить і греблі рве…
Перед могутньою постаттю обсипаного снігом старечої зими діда його маленька слухачка здавалася ніжною
1.Неси мене, коню, до рідної хати. 2.Не розгубися, сину, у дорозі! 3.Заспівай мені, матусю, заспівай. 4.Як тебе звати, земляче? 5.І я нічого, друже, не забув.
П ятысотий поизд п ятисотий будинок
