<span>Вже відійшли люті морози, і на всьому відчувається подих весни. На вулицях розтанули останні острівці снігу. Під весняними променями запарувала земля. Настала весна – найщасливіша пора для всіх людей. Все оживає, прокидається від зимового сну. На деревах з’являється листя, розпускаються квіти. Тепло, сонячно, радісно. Весняний настрій, вже не хочеться сидіти вдома, хочеться вийти на вулицю і гуляти, насолоджуватися цією прекрасною порою.</span>
ПРИХІД ОСЕНІ
Прихід осені я не помітила, а, швидше за все, відчула вже в серпні. На деревах не було ще жодного пожовклого листочка, і птахи ще не надсилали нам прощальні пісні, просто мені стало незатишно вранці на ґанку бабусиного будинку. Так, так, саме так. З першого дня свого приїзду в село я, прокинувшись дуже рано, виходжу на ганок, сідають і чекаю, поки бабуся подоїть корову Машку. Літнім ранком у дворі дуже тихо й тепло, як взимку під теплою ковдрою. На дереві не ворухнеться жоден листочок, тільки голосно каркають ворони. І вода в озері, яке я бачу з ганку, теж ніби завмерло. Здається, що дивишся не на справжнє озеро, а на велику картину з його зображенням. Сонце, яке безбожно палить вдень і змушує ховатися в тіні, в цей час доби ще не безжальне, а навпаки, таке привітне та лагідне. Бабуся, подоївши Машку, виганяє її до озера, де збирається все стадо. Вона гукає мене, і я неодмінно складаю їй компанію. Щодуху мчу назад в будинок, хапаю шорти, на ходу натягую їх на себе, щоб встигнути приєднатися до бабусі і Машка ще до того, як пастух пожене все стадо вплав через озеро на луг. Так забавно дивитися на пливучих корів, у яких стирчать тільки вгору підняті голови. І я страшенно переживаю за Машку, стежу за нею очима, щоб, не дай бог, не потонула. Але от корови вже на тому березі, і ми з бабусею разом з іншими людьми повертаємося по домівках. Господи, як люблю я цю годину! Навколо тиша, спокій, тепло-тепло, і попереду ще цілий день!.. Але, прокинувшись одного разу вискочивши, як зазвичай, на ганок, я раптом відчуваю, що мені незатишно. Я навіть не можу дочекатися бабусю, яка зазвичай в цей час доїть Машку. І я з сумом розумію, що підкрадається осінь.
_____________________________________________
Я старалась. Очень надеюсь, что тебе понравится моё миниатюрное сочинение :з
Желаю удачи и хорошего дня. Мурр)
Соняшник,сонячний, земляний, земний, лісок, лісний.
Футболіст Олег почав забивати голи,після того,як відпочив на морі.
Не треба ледарювати,бо погано буде.
Христині довелося бігти в магазин,щоб встигнути до закриття.
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо «Люлі, люлі, прилетіли гулі», «Котку, котку-рябку», «Ходить сон коло вікон». Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: «Ходить гарбуз по городу». Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — «За Україну», «Не пора». Особливо подобається «Гей, у лузі червона калина». Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.