Унаслідок припливу іноземного капіталу у промисловість українських земель, які перебували у складі Австро-Угорщини, тут переважали галузі з видобутку нафти, озокериту, солі, а також первинної переробки сировини. 1903 р. видобуток нафти становив близько 5 % світового видобутку. Регіон був постачальником лісу для багатьох країн. У ньому розвивалася лісопильна, деревообробна й паперова промисловість. Завдяки розвитку кооперативного руху і кредитних спілок галицькі українці опановували павички комерційної діяльності, закупівлі й продажу товару без посередників. Однак загальний рівень економічного розвитку західноукраїнських земель був низький.
На рубежі 19-20 ст. в Україні розпочався інтенсивний процес монополізації промисловості. У власність новостворюваних об’єднань промисловців-капіталістів переходило багато дрібних та середніх підприємств, які не витримували конкуренції.
Під час економічної кризи 1900-1903 pp., коли різко скоротилося виробництво й припинялася діяльність багатьох заводів, рудників, шахт; понад 100 тис. робітників в Україні стали безробітними. Тим, хто залишився працювати, істотно зменшили платню, працювали вони не менше 12-16 год. на добу. Проте криза в Україні, не загальмувала пов’язані між собою процеси монополізації та концентрації промислового виробництва. Внаслідок кризи розорялися насамперед дрібні підприємці.
Ще в 1887 р. у Києві було створено синдикат цукрозаводчиків. У 1902 р. виник синдикат «Про-дамет» — товариство для реалізації виробів металургійних заводів, ядром якого були підприємства Півдня Росії. «Продамет» реалізовував 75 % листо-зого заліза імперії. Діяли також синдикати «Трубо-лродаж», «ГІродвагон». Майже 60 % видобутку кам’яного вугілля Донбасу контролював синдикат <Продвугілля», організований у 1904 р.
Водночас з промисловими виникали великі банківські об’єднання. -У результаті об’єднання промислового й банківського капіталу створювалися організації, які фінансували будівництво промислових підприємств, контролювали виробництво продукції та її реалізацію. Створювався замкнутий цикл діяльності окремої галузі. Зокрема, цукрову промисловість України фінансували Російський торгово-промисловий і Азовсько-Донецький банки; з експортом хліба пов’язана діяльність Російського для зовнішньої торгівлі, Азовсько-Донецького й Об’єднаного банків тощо.
СТАНОВИЩЕ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. Розвиток сільського господарства відбувався в умовах подолання пережитків кріпосництва. В Україні майже 9 млн десятин землі належало дворянам, що стано-
вило 20 % земельного фонду. Серед земельних магнатів були представники давніх польських та російських власників — Браницькі, ГІотоцькі, Бобринські, герцог Макленбург-Стрелицький, нащадки української козацької старшини — Кочубеї, Ханенки, Скоропадські та і н. Напередодні 1905 р. в Україні налічувалося 35,2 тис. поміщицьких господарств, але їх питома вага в землеволодінні поступово зменшувалася. Водночас «новими українцями» тоді були Те-рещенки, Харитоненки, Симиренки. У їхніх економіях та на підприємствах капіталістичного типу, як і в господарствах єврейських власників, наприклад Д. Бронштейна (батька Л. Троцького), були зайняті сотні наймитів, які працювали на бурякових ланах, токах, млинах, на цукроварнях та ґуральнях. Тих, хто не витримував умов праці, звільняли, наймаючи на їхнє місце інших.
Капіталізація сільськогосподарського виробни
УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО. Запорізька Січ — вільна козацька республіка
Військове мистецтво, побут та звичаї
У постійній боротьбі з ворогами запорізьке козацтво створило самобутнє військове мистецтво, ставши на рівень кращих європейських армій. Його зброя складалася з самопалів (рушниць) різного калібру, пістолів, табель. Поширеними були також луки зі стрілами, бойові ножі, келепи (рід бойового молота) або чекани, якими розбивали ворожі обладунки, довгі списи з металевими наконечниками, що, крім прямого призначення, використовувались, якщо їх скласти у вигляді ґрат, при переході через багно, ощепи (списи з гаками для стягування вершника з коня), якірці та рогульки проти ворожої кінноти тощо. Основу війська становила піхота, яку вважали найкращою в Європі. Найпоширенішим видом піхотного бойового порядку був т. зв. «табір», коли у центрі чотирикутного рухомого укріплення, що складалося з кількох рядів зсунутих і скріплених між собою возів, розташовувалося військо. Такий спосіб давав змогу швидко переходити від наступального бою до оборони і навпаки. Очевидці зазначали, що у такому таборі сотня козаків могла відбити цілу тисячу поляків і ще більше татар. Козацька кіннота була не такою численною, як піхота, але і її дії відзначалися майстерністю. Вона, як правило, наступала «лавою» шикувалася напівколом і атакувала не лише з фронту, а й з флангів, заходячи у тили ворога. Артилерія запорожців складалася з важких гармат для облоги й захисту, а також легких рухливих фальконетів. Січ мала також свій вітрильно-весловий флот з великих човнів-чайок або байдаків і, як свідчать окремі джерела, навіть своєрідні підводні човни. Широко використовувалися розвідка, різні засоби дезінформації ворога, фортифікаційні земляні роботи тощо. Складовими успіху запорізького козацтва у бою насамперед були особиста хоробрість, постійні заняття військовою справою, досконале знання місцевості, на якій воно діяло проти ворогів. Запорізька Січ була своєрідним лицарським орденом, що вимагав від своїх членів особливої дисципліни і сомопосвяти. Даючи характеристику запорожців, Г.Боплан, французький інженер та картограф, безпосередній свідок тодішніх подій в Україні, зазначав: «Вони кмітливі і проникливі, дотепні і надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя. Задля цього так часто бунтують та повстають проти шляхтичів, бачачи, що їх у чомусь утискають... Вони добре загартовані, легко переносять спеку й холод, спрагу й голод, невтомні в битвах, відважні, сміливі, чи, радше, одчайдушні, власним життям не дорожать... Вони високі на зріст, вправні, енергійні... відзначаються міцним здоров'ям... Мало хто з козаків умирає від недуги, хіба що у глибокій старості, бо більшість з них гине на полі слави».
Рад,что помог вам! УДАЧИ!
<span>Петр Яковлевич Чаадаев (1794—1856) — русский религиозный мыслитель, философ, публицист. Он родился в Москве в родовитой дворянской семье. Его отец Я.П. Чаадаев, отставной подполковник гвардии, служил советником Нижегородской уголовной палаты, а в свободное время занимался литературной деятельностью. Мать Петра, Наталья Михайловна происходила из древнего и знатного рода князей Щербатовых. Маленький Петр и его старший брат Михаил рано остались сиротами. В 1795 году умер их отец, а через два года и мать. Братья оказались на попечении родного дяди и тетки, которые заменили им родителей. </span>
Чехия (Чешская Республика)<span> располагается в Центральной Европе, на исторических землях Богемии, Моравии и части Силезии. Она занимает территорию в 78 864 квадратных километра. На западе и северо-западе Чехия граничит с Германией, в частности с теми территориями, на которых проживают лужицкие сербы, на северо-востоке и востоке – с</span>Польшей<span>, на юго-востоке – со </span>Словакией, на юге – с Австрией. Выхода в море нет.
Численность населения – около 10,34 миллионов человек, причем около 75 % жителей страны – горожане. Население Чехии достаточно однородно: 81 % составляют чехи, 13 % – моравы, считающие себя отдельным этносом, около 3 % – словаки.
<span>Государственным языком является чешский. </span>
В настоящее время Чехия является республикой. Государство возглавляет президент. Законодательный орган – парламент, состоящий из Сената и Палаты депутатов.
<span>Столица – Прага.
</span>Подойдёт?
Битва при Мегиддо - 1457 до н. э. (примерно)
Походов в Нубию не могу найти. Только информация о том, что когда Тутмос 3 вступил на престол, Нубия уже подчинялась Египту и он только расширил сферу влияния.