Наверное потому что он рассказал о том времени не только плохое, а и хорошое тем самым рассказав что люди не всегда жестоки, есть
и хорошие. И показал что за всё нужно бороться
Александр Андреевич Чацкий - главный мужской и единственно положительный персонаж комедии Горе от ума, Грибоедова. Он довольно рано остался сиротой, и воспитывался в доме приятеля своего отца - Фамусова. Покровитель дал ему отличное образование, но не смог привить Чацкому своё мировоззрение. Повзрослев, Чацкий стал жить отдельно. Впоследствии, он бросил военную службу, но и не стал служить чиновником.
У Фамусова есть прекрасная и умная дочь Софья, со временем её дружба с Чацким переросла в любовь, он также искренне восхищался ей и хотел на ней жениться. Но будучи эмоциональным, деятельным и любознательным человеком, ему становится скучно в Москве, и он отправляется путешествовать, чтобы повидать мир. Он уехал на 3 года, даже не предупредив об этом Софью и ни разу не написав ей. По возвращению Чацкий понял, что любви к нему у неё уже нет, к тому же она имеет другого возлюбленного - Молчалина. Он сильно переживает разочарование в любимой и её предательство, по его мнению.
Чацкий гордый, прямой и благородный человек, который всегда высказывает своё мнение. Он живёт будущим, отрицательно относится к жестокости помещиков и крепостному праву, он борец за справедливое общество и мечтает приносить пользу народу. Поэтому ему трудно жить в фамусовском, безнравственном обществе, и он понимает, что ему нет места среди людей, которые живут во лжи и подлости. Общество осталось таким же, как было 3 года назад. Этим же вечером он переругался со всеми, и к тому же Софья, желая ему отомстить, распустила слух, что он сумасшедший. В конце комедии он становится свидетелем сцены, где Софья выясняет, что Молчалин её не любит, а просто хочет остаться в доме у Фамусова. Смеясь, Чацкий требует кар
<span> Общее - они не могли изменить хода событий, изменить свою жизнь. Отличие: он сдался и, пьянствуя, отошел от проблем, хоть и понимал это. . ,а она выкладывалась до последнего.
</span>
<span>Загалом образ Марусі має фольклорну основу. Починаючи з її зовнішності та закінчуючи рисами характеру, ми бачимо Марусю ідеальною українською дівчиною, яка ніби прийшла до нас із сумних та ліричних народних пісень.Образ Марусі є дуже гармонійним, бо її внутрішній світ і зовнішність однаково красиві та привабливі. Маруся працьовита, покірна, слухняна. Вона шанує своїх батьків, поважає своїх подруг. Вона живе у досить заможній родині, але не цурається роботи: працює і з батьком на полі, і в хаті, і біля худоби. Ця покірна та чиста дівчина надзвичайно богобоязлива. Проте її релігією є не тільки християнство, а й народна мораль — вірування і норми поведінки, що передалися їй від дідів- прадідів. Маруся вважає за гріх навіть ходити на вечорниці. Таку саму цнотливість, щ</span>ирість та вірність Маруся виявляє і в коханні: вона покохала Василя один раз і назавжди. Вона готова віддати життя за свою любов, але коли батько не дає згоди на шлюб із Василем, Маруся покірно погоджується. Сумуючи за Василем, вона щодня ходить до озера, пригортає до серця горішки, які подарував їй Василь.На образі Марусі позначився і вплив домінуючого літературного стилю — сентименталізму. Читач одразу помічає чутливість Марусі. Автор наголосив саме на її емоціях та почуттях, на внутрішньому світі своєї героїні.Важливу роль у створенні образів цієї повісті відіграє пейзаж: природа також передає почуття героїв та думки автора, налаштовує читача на відповідний лад.Образ Василя в повісті не просто яскравий та самобутній, він також допомагає розкрити образ Марусі. Василь уособлює парубка з народних пісень: він красивий, сміливий, порядний і розумний. Але його сентиментальність, на мою думку, дещо перебільшена, хоча це також данина стилю. Образ Василя від цієї чутливості трохи «програє», але твір загалом стає тільки емо<span>ційно наснаженішим, більш народним. Образ Марусі розкривається і через ставлення Василя до своєї коханої, Він жити не може без неї: побачивши свою Марусю мертвою, він починає плакати і падає на землю, немов неживий. Прощаючись із коханою, парубок також плаче. Таким чином автор підкреслює індивідуальність Марусі, усі позитивні риси її характеру, адже її так сильно покохав майже ідеал українського парубка XIX століття!Але, як каже стара латинська приказка, часи змінюються і ми змінюємось разом із ними. Сучасний читач навряд зрозуміє таку дивну покірність, смерть через розлуку з коханим або сльози парубка. З часом люди змінюються, змінюються їхні ідеали та світогляд. І сьогодні люди вже так не захоплюються дівчатами, подібними до Марусі. Але ми все одно маємо зберігати те найчистіше та найкраше у своїх серцях, шо передається від покоління до покоління протягом багатьох сторіч, незважаючи на те, наскільки сильно відрізняються наші епохи. І образ Марусі, майстерно створений Г. Квіткою-Основ'яненком, допомагає нам не втратити одвічних моральних цінностей нашої нації та всього людства.</span>
Многовато...
Да ещё и не на русском(