Мидийская, Лидийская, Нововавилонская, Египетская, Бактрийская империи
Liberum veto — принцип одноголосного прийняття рішень, який в головних рисах утвердився у сеймовій практиці Речі Посполитої наприкінці XVI ст. Полягав у збереженні за меншістю права не допустити затвердження обговорюваного закону. liberum veto — право кожного депутата своїм вето зупинити діяльність сейму з анулюванням усіх раніше затверджених цим же сеймом положень (скасоване 1791 р.). За підрахунками В. Чаплинського через протести меншості у 1550–1600 рр. скінчилися безрезультатно 9 із 40 сеймів, у 1600–1650 рр. — 6 із 46; у другій половині XVII ст. число зірваних сеймів зросло до 35%.
Слід враховувати, що «liberum veto» не було насправді настільки
руйнівним як це часто змальовується в публіцистиці. Це був робочий
інструмент за системи прийняття одноголосних рішень. Оскільки багато
людей ніяк не можуть мати однакову думку, то подібна одностайність
досягалася за рахунок прийняття взаємоузгоджених компромісних рішень, консенсусу. Основна сеймова діяльність таким чином переміщалася в кулуари
і полягала в узгодженні позицій та вироблені прийняттного для всіх
рішення. Хоч формально «liberum veto» накладалося одним послом (депутатом) сейму, але насправді за кожним таким одинаком стояла значна, опозиційна до більшості група.
Тадеуш Рейтан вважається одним з останніх, хто позитивно застосовував вето «Liberum veto»
В первой половине IX в. в донецкие степи приходят тюрки. Одновременно с ними в приазовских степях появляются половцы и печенеги. Киевские князья неоднократно ходили на них походами. По версии историков, знаменитая битва 12 мая 1185 г. князя Игоря с половцами, ставшая сюжетом «Слова о полку Игореве», произошла на землях Донетчины.В первой половине XI в. вслед за печенегами в донецкие степи пришли торки. Память о них сохранилась в названии рек — Тор, Казенный Торец, Кривой Торец, Сухой Торец; а также населенных пунктов — г. Тор (Славянск), г. Краматорск, с. Торское.
<span>Традиционная схема сражения хорошо известна. Александр Невский поставил в Срединный полк воинов ополчения, а на флангах разместил профессиональных бойцов. Когда рыцари пробили Срединный полк своей «кабаньей головой» (рыцарский клин, внутри которого шли пешие воины-кнехты), они застряли в стоявших позади обозах. Тем временем лучшие бойцы навалились на них с флангов, а дружина самого Александра — с тыла. Ливонцам и их пехоте удалось частично вырваться из окружения, но на льду озера тяжелые доспехи сыграли с ними злую шутку — значительная часть войска утонула.</span>