Ніщо так легко не зводить, зближаючи і єднаючи нас, як дорога.
Міжміська електричка шуміла через поля. Не було нічого дивного й незвичайного, коли, зустрівшись в електричці, я відразу заприяз нився зі скульптором Іваном Будним. Мені ім понувало його відкрите, розумне обличчя. Різ кий злам брів, стулені губи і, як вмерзлі обіч невеликого рота, складки свідчили не лишепро вольовитість, а й про те, що цей чоловік уміє стримувати задушевність, не виставля ючи її напоказ, як сентиментальну нікчем ність.
Менш ніж через чверть години я довіда вся, що він їде на день народження своєї мате рі в рідне село Чорний Дунаєць.
Коли електричка зупинилась, Іван Будний ніяково, аж якось знічено запропонував:
— А то ходімо... Побачите мою роботу, од ну з моїх робіт.
Ми висіли з електрички. Перед нами, кіло метрів півтора від полустанка, відкривалося село, островуючи серед хлібів. За роздумами я й нестямився, як заасфальтованою доріж кою підійшли до пам’ятника.
— От! — тільки й мовив скульптор, і я здо гадався: одна з його робіт.
Пам’ятник жінці — Мотрі Будній, як свід чив напис — стояв на низькому постаменті.
— Кілька слів про себе. Дозволите? Ба чите, я народився в евакуаційному обозі — на шляху, на початку війни. Обоз зупинився в цьому селі. Налетіли літаки, посипалися бомби. Я так і не знаю, хто була моя мати. Мо тря Будна знайшла мене, немовля, серед міси ва людських тіл і крові. Знайшла, принесла і прийняла до своїх шести. Її чоловік не повер нувся з війни. Ми росли чередою. Я завжди хотів їсти. Найбільше — деруни. Гарячі, зі сковороди. Перші були мої. Сусідки дорікали й шпетили маму: «Та він тобі голову об’їсть. Хіба мало, що ти вдова солдатка? Хіба ти його народила?» А мама відповідали: «А таки так, я народила його з народної біди...» Мати тяж ко робили. Буряки, буряки — ланище, а на ньому і мати і ми, діти, з ними. Перепочивши, мати підіймали свої руки й казали: «Пальці, діти пальці — сини, дочки мої...»
Ми мовчки стояли перед пам’ятником. Обличчя Мотрі Будної було повне великої муки і великого болю, але не виражало приреченос ті. Різець скульптора вловив безперервний, безконечний рух мислі на її задуманому чо лі — робити діло, бо воно спільне. Хіба ми всі не коріння одного дерева? Цей різець вловив і сам висвіт материнської душі, який не згасає у зморшках під очима.
— Іване! Іване!
До нас, власне, до скульптора хтось гукав. Він відгукнувсь:
— А я вже тут! — Казав мені: — Мої брати і сестри — наша гал айстра. Ми кожного року збираємось на мамині іменини.
<span>До нас наближалися громадкою жін ки і чоловіки, ведучи дітей. Ішли, пропахлі сонцем,— народ серця, народ розуму, народ рук — до своєї матері.</span>
Вчитись має кожен! Хоче він цього чи не хоче. Вір має отримати освіту щоб піти на роботу, має заробляти гроші. Хоча ми не хочем вчитися, але мусим!
У людини безліч чеснот: доброта, щедрість, чуйність, уміння співчувати і любити і багато інших. І усі вони засновані на любові людини до людини. І є ще така щиросердечна якість, як милосердя. І воно теж спрямоване на те, щоб довести, що несправедливе латинське крилате висловлення «Людина людині вовк». Але мені здається, що саме милосердя виявляти найважче. Для того щоб бути милосердним, потрібно уміти прощати. Потрібно бути щирим гуманістом. Тому що споконвічно милосердя було проявом великодушності до поваленого ворога. Та й зараз, на мій погляд, милосердя — це прояв великодушності до того, до кого не хочеться його проявляти.
Легко поспівчувати бабусі в переході метро, поклавши їй у протягнену долоню кілька монет. Легко здаватися щедрим, купити молодшій сестричці не звичайні льодяники, а шоколадні цукерки. Легко бути добрим, допомагаючи молодій мамі нести коляску на сьомий поверх. І як же важко утриматися від того, щоб не «добити», не знищити, не деморалізувати цілком переможеного ворога. І ще: бабуся побажає здоров'я на подяку за милостиню, сестричка поцілує в щічку липкими від шоколаду губами, молода мама гаряче подякує за допомогу. Адже відповіддю на добро найчастіше буває добро. Тільки ворог за милосердя навряд чи подякує. А може зненавидить, хто знає.
Важко допомагати тому, з ким ти в поганих стосунках, але хто насправді має потребу у твоїй допомозі або твбїй поблажливості. Іноді бути милосердним нестерпно важко. І, зрозуміло, це дано не кожному. І мені навіть здається — тільки обраним.
мідь, гедзь, палець, кільце, скринька,по-українському, зайчисько, Луцьк, Донецьк, донецький, криворізький, тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати.
п 'ять, торф'яний, здоров'я, м'ясо, зв'язок, сім'я, бур'ян, кур'єр, по-двір 'я,під'їхати, з'єднати, з'їхати, роз'яснити, об'єднати, трьох'ярусний, пів'яблука,любов'ю, морквяний, п'єса, п'єдестал, зоря, міжгір'я, з'явитися, пам'ятний, буряк, священний, харків'янин, верхів'я, рядок, Мар'яна, в'язання, пів'яблука, обов'язок, м'язи,трав'янистий, слов'яни, дит'ясла, з'ясувати, об'єднання