Українська страва, яку я дуже люблю і часто готую - це куліш. Може, я його варю не так, як колись готували його козаки, але мені ця страва дуже подобається. До того ж, куліш дуже просто готувати. Нам буде потрібно: шматок сала, невеличка морквина та цибулина, чашка пшона та пара картоплин, сіль, перець та зелень за смаком.
Готується куліш так:
Беремо шматок сала і ріжемо цого маленькими кубиками. На трилітровий казанок нам потрібно десь дві столових ложки кубиків сала. Моркву ріжемо соломкою, а цибулю - кубиками. Пшоно ретельно миємо. Картоплю чистимо і ріжемо як на суп.
Покладемо сало у казанок і витоплюємо його до шкварок. Додаємо у той же казанок цибулю і смажимо її до приємного золотавого кольору, додаємо моркву і теж трохи обсмажуємо. Потім туди ж додаємо пшоно і картоплю та заливаємо водою - можна окропом, а можна і холодною, це неважливо. Солимо, перчимо. Варимо, доки картопля не буде готовою. Можна додати зелень. Усе, куліш готовий!
Звісно, найкращий куліш готується у казані і на багатті, але коли я готую його удома у казані, теж виходить смачно. Спробуйте - не пожалкуєте!
<span>(у мене тільки твір на цю тему)
</span>Те, що ввічливість, шанобливість, намагання зробити Вам приємно як гостю є національною рисою японців – відомо всім. Ввічливість – в натурі японця, його стиль поведінки, його спосіб мислення. І все це закріплено історично. Кажуть, що займенник «я» в японській мові виражається різними словами і кожне має своє значення і свій відтінок. Так, самурай буде говорити « хесся», жінка ніколи не буде вживати «оре» – суто чоловіче слово, старий обов’язково скаже «васі». Японець ніколи не стане категорично заперечувати, він практично не говорить «ні», навіть коли не згоден. Знайде тисячу способів уникнути цього прямого «ні» або так завуалює свою незгоду хитросплетенням слів, що й чорт ногу зламає.<span>Японська ввічливість невіддільна від субординації, а іноді і випливає з неї. Японці невибагливі в одязі, по нім важко відрізнити главу фірми від робітника. Якщо зустрінете двох чоловіків в однакових синіх костюмах , білих сорочках, однотонних краватках, то по відношенню їх один до одного відразу відрізните, хто займає вищий ступінь на соціальних сходах, а хто – нижчий . Субординації дотримуються скрізь: у діловому житті, побуті, сім’ї. В обов’язковому порядку шанобливо звертаються підлеглі до начальника, діти до батьків, сестри до братів, молодші до старших, жінки до чоловіків.
</span><span>Ще коли мати за японським звичаєм носить немовля у себе за спиною, вона при кожному поклоні змушує клонити і його, даючи йому при цьому перші уроки вшанування старших . Відчуття субординації вкорінюється в душі японця не з моральних повчань, а з життєвої практики. Він бачить, як мати кланяється батькові, молодший брат – старшому, сестра – всім братам незалежно від віку. Все це має глибокі соціальні корені, так як вічно цю субординацію, яка стала правилом життя, регламентацією побуту, диктував майновий ценз. Витоки потрібно шукати ще в феодальне час, коли хлібороб не мав права їсти рис, вирощений його руками, як не мав права носити шовк селянин, який розводив шовкопряда. Яким папером затягувати вікна, яким гребінцем заколювати жінці волосся – все регламентувалося владою.
</span>Тому не дивно, що японська ввічливість поширюється не по горизонталі, а по вертикалі: найбільш низькі поклони адресуються тому, хто стоїть вище. Кодекс самурайської честі диктував форму поведінки васала: бути вихованим і ввічливим – від низьких поклонів поперек не зламається. Все це, безумовно, наклало свій відбиток на японців наших днів. Звідси – коректність, шанобливість, взаєморозуміння в міжособистісних взаєминах. Звідси – відсутність прямих запитань, які могли б поставити співрозмовника в незручне становище, і прямих відповідей, які містили б відмову. Тому спостережні оглядачі наводять дотепну приказку американців: «Робити можна трояко – правильно, неправильно і по-японськи».Ввічливість по-японськи має свою привабливість як суто людська риса, адже таку культуру спілкування, повагу до старших, уникнення категоричних суджень – все це добре б було запозичити і нам.<span>Ввічливість взагалі – не тільки щоденний етикет. Це спосіб існування, який поширюється на всі сфери життя. В деякій мірі це можна сказати і про наших співвітчизників. Але у українського народу ввічливість більше проявляється у його гостинності, яка відома на весь світ. Щодо інших традицій японської ввічливості, то, на мій погляд, вони не підійдуть народові з нашим менталітетом, адже українці більш відкрити і в чомусь простіші, доброзичливіші та більш добрі, ніж японці. Нажаль, зараз ввічливості нашим сучасникам інколи бракує, але в цілому український народ був, є і назавжди залишиться одним із самих привітливих і ввічливих народів світу.</span>
Самий знаменитий поет України. Крім літератури, професійно займався живописом і графікою. Народився в сім'ї кріпаків, однак за сприяння художника Карла Брюллова був викуплений і отримав свободу; навчався в Імператорській Академії мистецтв. У зв'язку з участю в таємному Кирило-Мефодіївському товаристві (Київ) був заарештований і за розпорядженням царя Миколи I в 1847-1857 рр.. був засланий на солдатську службу в казахські степи із забороною писати і малювати. Після повернення із заслання жив і працював в Петербурзі, визнаний академіком графічного мистецтва. Збірка віршів і поем Шевченка «Кобзар», написаний народною мовою і наповнений потужної бунтарської енергетикою, став культовою книгою для українців.
Помер Т.Г. Шевченка в Петербурзі вранці 26 лютого (10 березня) 1861 року. Спочатку був похований на Смоленському кладовищі. Але тою ж навесні рідними та друзями Шевченка було проведено перепоховання труни з його прахом на українській землі, відповідно до волі покійного. 10 (22) травня Тарас Шевченко був похований високо над Дніпром, на горі біля Канева, з тих пір відомої як Тарасова гора. Надгробний пам'ятник неодноразово змінювали. Так, в 1884 році тут на кошти мецената Василя Тарновського було встановлено великий чавунний хрест художнього малюнка (архітектор В. Сичугов). У радянський час хрест видалили, поставивши на могилі невеликий бюст Шевченка; в 1939 році, до 125-ї річниці Шевченка, над могилою спорудили грандіозний офіціозний пам'ятник - статую поета в повний зріст (скульптор М. Манізер) на високому п'єдесталі. Поблизу поховання створений історичний музей-заповідник «Могила Т.Г.Шевченка»!!!)))
