Економічне життя
Панування іноземних феодалів, татарські напади затримали, але не змогли зупинити економічного розвитку України.
На соціально-економічний розвиток України XVI ст. визначальний вплив справила зміна економічної ситуації в Європі. На західноєвропейському ринку значно зросли ціни на худобу і збіжжя. Розвиток внутрішнього ринку і зовнішніх економічних зв'язків справив значний вплив на сільське господарство. Магнати і шляхта почали розширяти свої орні землі, щоб виробляти більше продукції на продаж.
Основою господарства на українських землях залишалося рільництво. Поступово розвивалося городництво та садівництво. Провідною галуззю в південно-західних районах стало тваринництво. Чималу роль відігравали й бджільництво, рибальство мисливство.
Високого рівня розвитку досягла переробка сировини, були поширені водяні млини, гуральні, медоварні, сукновальні. Розвивалася поташна, залізорудна, соляна, паперова та інші галузі промислового виробництва. Одночасно посилився процес відокремлення ремесел від сільського господарства.
Великі литовські князі та польські королі вважали українські землі власністю своїх держав і розпоряджалися ними в інтересах панів. Вони роздавали грамоти на володіння землями з правом експлуатації селян, які працювали на цих землях.
Магнати — верхівка шляхетського стану, великі землевласники у Польщі, Литві, Україні, Білорусі.
Шляхта — панівний соціальний привілейований стан у Польщі, Литві, а також на підлеглих їм територіях України.
Висновок
Незважаючи на певні економічні зрушення, українські землі, перебуваючи під владою іноземних держав, втратили свою самостійність і незалежність, а українська панівна верхівка втратила здатність боронити інтереси українського народу.
Князі, пани й дрібна шляхта
Наприкінці XV — на початку XVI ст. в українському суспільстві відбулося оформлення станів. Станова організація суспільства проникла в Україну із Заходу.
Стани — суспільні групи людей зі спільними правами та обов'язками, визначеними законом.
Стани виникли на підставі визначених законом прав, привілеїв та обов'язків.
На українських землях існували такі вищі стани:
1. Князі (аристократи)
Відігравали панівну роль у Великому князівстві Литовському,
обіймали високі посади. Належали не лише представники правлячої династії, а й нащадки знатних українських родів, котрі зуміли зберегти великі земельні володіння.
Це звання передавалося у спадщину.
Права аристократів було закріплено привілеями 1492 і 1506 років:
• дістали захист від суду провінційної адміністрації;
• мали право утримувати власні збройні сили;
• мали власні хоругви і під ними виступали на війну;
• під час воєнних дій очолювали власні військові сили;
• ніхто не мав права на них скаржитися, хіба тільки великий князь або панська рада при великому князі.
В Україні налічували 20 князівських і 30 боярських родів.
2. Пани
Пан (слово було запозичено з чеської канцелярії) — означало родовий лицар, землевласник.
В Україні це слово вживалося з другої половини XIV ст.
Пани мали спадкову, а не надану великим князем вотчину. Це означало, що:
• їхні володіння діставалися їм у спадщину від діда-прадіда;
• їхні права на володіння землями було узаконено державними актами;
• вони мали право збирати з населення своїх володінь податки і вимагати виконання повинностей.
На відміну від Русі, У Литовській державі бояри (пани) не були власниками землі. За користування землею вони мусили відбувати військову повинність.
3. Дрібна шляхта
Від другої половини ХІV ст. бояри-лицарі стали називатися шляхтичами.
Шляхтич — людина відомого, благородного походження. Формування шляхетського стану тривало в XIV—XVI ст. Великокнязівська влада пильно стежила, щоб до складу шляхти потрапляли лише ті, хто належав до боярських родів.
Законодавство XIV — другої половини XVI ст. закріпило І привілеї шляхти:
1522 р. Було прийнято сеймову ухвалу, згідно з якою до шля хетського стану належали лише нащадки тих, хто став боярином ще за часів Вітовта.
1528 р. Було проведено перепис шляхти.
1557 р. "Устава на волоки” — закон, за яким здійснено остаточне виокремлення шляхти в стан, до шляхти було віднесено лише "бояр стародавніх", а решту відтіснена до станів міщанства і селянства.
1566 р. Литовський статут, яким було гарантовано права шляхтичів, а саме:
• остаточно скасовано всі обмеження шляхетської земельної власності;
• зрівняно у правах шляхту з аристократією;
• закріплено за шляхтою законодавчі права;
• введено шляхетський становий суд;
• запроваджено виборні суди;
• створювалася система повітових шляхетських з'їздів — сеймиків — із регулярними загальними сеймами, і на них мала право з’їжджатися вся шляхта.
Польська шляхта — дрібні і середні феодали. Вони мали великі привілеї:
.