<span>1-
</span>В
<span>2-
</span>А
<span>3-
</span>Г
<span>4-
</span>Б
<span>5-
</span>А
<span>6-
</span>В
8. ВітькаГоробець
- Вітька<span> — високий, худий, з рідким білявим чубчиком — не міг і хвилини спокійно
всидіти на місці. Запальний і рвучкий…</span>
- Він <span>вродився балакучий, як сорока, може годинами
безугавно тріскотіти.</span>
- Перше <span>хвилювання потроху зникає. До хлопця
знову повертається здатність мислити, говорити.</span>
- Вітька <span>все кружляє й кружляє між
вербами. На
ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики.
Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки
домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.</span>
<span>- Хлопцеві так хочеться
утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у
дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний.</span>
<span>— Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула
руками.</span> <span>— І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той
лев, накинувся на вогонь.</span>
Федько Котигорошко
<span>-
</span>Маленький товстий і флегматичний Федько мусив бігати за ним
підтюпцем. Цей дванадцятилітній опецьок (якого за смаглявість по-вуличному
називали Жучком), здавалося, не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах.
По-третє, старша Федькова сестра працювала бібліотекаркою в сільському клубі, і
Федько змалку мав доступ до тих книжок, яких дітям суворі педагоги не
рекомендували давати. Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками.
Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати
семисотсторінковий роман, від обсягу якого у Вітьки йшов мороз по спині. І хоч
часто Федько не розумів прочитаного, але це не відбивало в нього охоти до
читання. Особливо багато читав Котигорошко про кохання і вважав себе в цім ділі
знавцем-теоретиком.
<span>-
</span>Федько знову був Федьком: флегматичним, спокійним, добродушним і
вайлуватим.
<span>-
</span>Що <span>в мене на думці, те в тебе на язиці. Чистісінький тобі Вольф
Мессінг!</span>
<span>-
</span><span>Що він язикатий — знала, але щоб так складно небилиці плести… А щоки горять…
Ах, які капосні щоки, так і горять, горять… Ну й утнув же Федько!</span>
Галя Козачок
<span>-
</span>Раптом <span>Вітька оторопіло застиг на місці: з бічної вулички, широко
усміхаючись, прямо на них ішла Галя Козачок. Ні, вона не йшла, а наче аж
пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо
несучи маленьку голівку з товстою косою.</span>
<span>-
</span>Яка <span>ж вона гарна!.. Куди він раніше дивився, куди?.. О сліпець!.. О великий сліпець!..
І добре, що хоч вчасно прозрів!</span>
<span>-
</span><span>Ніби сонце вкотилося до сарая. На порозі з'явилася Галя
Козачок.</span>
<span>-
</span>Вона <span>підходила до нього, струнка й висока, в білому-білому платті, зашаріла від
швидкої ходи, а очі сяяли ніяково й радо.</span>
<span>-
</span><span>Щоправда, Галя — дівчина не з лякливих. Сам Причепа колись потиснув їй руку і
подякував за відвагу. Він тоді їхав велосипедом мимо колгоспної ферми, звідти
вискочив бугай Кордебалет.</span>
