иип По - різному її називають: золотою, холодною, щедрою, розкішною,
дощовою, байдужою. Як би там не було – це прекрасна пора року. Поглянеш навколо
- зупинишся і неодмінно замилуєшся художником - жовтнем.
Зараз середина осені. Починається в цей час справжній листопад. Клени
осипаються від найменшого подиху вітерцю Деякі листки, засихаючи, скручуються в
дудочку. Коли розгорнути такий листочок, усередині у ньому тремтить кришталева
росинка.
<span> Почула я від старих
людей таку легенду. У давнину ковалі викували першу рушницю. І попала вона в
руки не дуже добрій людині, яка побачила веселих золотих птахів і вистрелила зі
зброї. Упавши <span> з птахів, золотий пух і пір’я
позолотили листя. Деякі листки почервоніли, стали плямистими, ніби кров птахів
(. Засмутилась від цього земля, заплакало небо, задощило Образилось на людину
птаство. Полетіло в теплі краї. Так народилась у природі осінь.</span></span>
Міні-твір на тему "Людина, байдужа до своєї мови - дикун" можна написати так:
Мова – один із найбільш цінних здобутків нашого народу, який постійно
необхідно оберігати та захищати. Це те, за допомогою чого ми сприймаємо
світ, ділимося своїми переживаннями та радощами з іншими. З самого
дитинства людина вчиться спілкуватись. Найбільша радість молодих батьків
– це промовляння дитинчам першого слова. І це перше слово дитинка каже
рідною мовою.
На превеликий жаль, у нашому суспільстві існують люди,
які не поважають рідну мову. Дехто вважає, що спілкуватись українською -
соромно, а дехто просто не хоче вчитись пізнавати свою мову, своє
коріння і, зрештою, самого себе. Такі люди – дикуни. Нація має свою мову
і повинна про неї піклуватись та очищати. Не дарма кажуть, що нація
живе до тих пір, доки живе їхня мова.
Спілкуватись рідною мовою –
престижно. Це ознака культурної та освіченої людини. Хіба людина, яка не
має достатньо знань та навичок зуміє гарно та красиво висловлювати
думки своєю мовою? Звичайно, що ні. А якщо не вмієш спілкуватись мовою
своєї країни, то тим паче не зможеш користуватись іншими мовами світу.
Отже, рідна мова- це справжній скарб. Ним необхідно вчитись правильно володіти, вдосконалювати свої знання, тоді не станеш байдужим дикуном.
Ответ:
Брат(1 скл),Грак(1скл).Две-рі(2скл).Двір(1скл).Ба-ня(2скл).клас(1скл)біл-ка(2скл).бе-рег(2скл).бул-ка(2скл)
Антоніми – є словами однієї й тої ж частини мови, які за значенням протиставляються один одному. Основою антонімії є наявність у значенні слова якоїсь якісної ознаки, що може збільшуватися або зменшуватися, або ж доходити до протилежного. Через це в антонимические відносини можуть вступати не всі слова.
Антоніми можна розділити на два типи: утворені від різних корінь або разнокорневые (білий – чорний, жити – умирати, добре – погано) і однокореневі (прийти – піти, минуле – небилиця). Однокореневі антоніми звичайно утворяться за допомогою префіксів.
<span> Антонімами можуть бути імена іменники (день – ніч, батьківщина – чужина, молодість – старість), імена прикметники (хоробрий – боягузливий, гарячий – холодний, свій – чужий), дієслова (розцвітати – в’янути, наближатися – віддалятися, поспішати – баритися), прислівника (легко – складно, смішно – смутно, сюди – туди).
</span> Антоніми широко використовуються як образний засіб мови в художній літературі, у публіцистиці, у розмовному мовленні. Дуже багато прикладів дає усна народна творчість, особливо прислів’я й приказки: слово – срібло, а мовчання – золото, як гукнеться – так і відгукнеться, не було б щастя, так нещастя допомогло.
<span>
</span>
Доброго дня, моя мила бабусю! Як у Вас справи? Ми з молодшою сестричкою вже на канікулах, але я захворіла і, на жаль, не можу приїхати до Вас,як обіцяла.. Тому Оксанка сьогодні виїжджає, щоб допомогти Вам у клопотах. Вона залишиться на деякий час в селі і буде господарювати, Вам буде веселіше. Коли я одужаю, обов"язково приїду. Бабусю, я Вас дуже люблю, не сумуйте, скоро побачимось. До побачення. Ваша Оленка.
