Моя улюблена телепередача “Що? Де? Коли?”. Я почав дивитися її ще коли
мені було років десять. Звичайно, тоді я не розумів багатьох складних
запитань, але сама атмосфера гри — напружена й красива — запам’яталася
мені саме в цьому віці. Багато що змінилося в передачі “Що? Де? Коли?”,
постарішали ті, хто грав із самого її початку, але головне лишилося:
ігрове поле, поділене на сектори, дзиґа, шість гравців, які цілу годину
будуть вражати телеглядачів своїм інтелектом.Засновник гри “Що? Де?
Коли?” Володимир Ворошилов, нині покійний, був людиною насправді
творчою, наділеною неабияким смаком. Саме завдяки йому гра отримала
потужний імпульс для подальшого розвитку. Адже Володимир Ворошилов
вигадав усе те, що ми в цілому називаємо “Що? Де? Коди?” . Сьогодні ця
гра популярна не лише на території колишнього СРСР, а й у багатьох
країнах далекого зарубіжжя. Цікавість до “Що? Де? Коли?” рік у рік
зростає, розширюється коло телеглядачів, зазнає змін склад гравців у
студії, яких недаремно звуть знавцями.Яких тільки запитань не буває під
час гри. Кожне з них складне й потребує не лише величезного запасу
знань, а й уміння мислити швидко й оригінально. Якщо мені вдається
відгадати хоча б одне із запитань, я вже пишаюся собою. У мене
викликають захват ці молоді й не дуже молоді люди — майстри гри “Що? Де?
Коли?”. Проти них спрямовані найкращі телеглядацькі сили, але знавці
все одно раз у раз виходять переможцями. Питання, за кого вболівати під
час “Що? Де? Коли?”, в мене просто не виникає: звичайно ж, за
знавців.Понад два десятиліття налічує історія гри “Що? Де? Коли?”. Мені
здається, що ця гра матиме продовження ще принаймні протягом такого ж
часу, а то й більше.Дійсно, ця гра просто не може бути нецікавою, адже
питання телеглядачів і відповіді знавців ніколи не повторюються.<span>Якщо б мене запитали: “Чи хотів би ти бути знавцем?”, я б щиро відповів, що ні. Мені хочеться залишатися вдячним телеглядачем, який із завмиранням серця слідкує за перебігом непростого двобою. Так, лунає гонг, і починається наступний раунд у безкінечному ланцюжку запитань і відповідей. </span>
Я вважаю, що мені поталанило, тому що я розумію та люблю поезію. Ну, звичайно, не всю. Бувають і погані вірші. До того ж смаки людей різноманітні, як і поетичні твори.
Мені ближче сучасні поети. Зараз читати нові вірші допомагає Інтернет. Часто знаходжу там твори, які подобаються. Імен авторів я потім, мабуть, не згадаю. А от поезії залишаються в пам'яті.
Звичайно, я люблю українську класичну поезію. Справжнім генієм є Тарас Шевченко, і рівних йому немає. Дуже ніжна та водночас бунтівна, сильна поезія Лесі Українки. “Ще не було епохи для поета, але були поети для епох” - ці слова точно про них написала Ліна Костенко.
Також прекрасна лірика Максима Рильского та Володимира Сосюри. А які чудові вірші про кохання писав наш поет Павло Тичина! Читаєш та відчуваєш, що вони неначе торкають струни серця.
Пролунав дзвінок.Розпочалася перерва. Наталка і Андрійко- чергові.Чергові витирають дошку,поливають квіти,провітрюють клас.Приємно працювати в такому класі!
двітисячі триста сорок восьмим, перші три цифри так і залишаються, а остання ставиться в орудний відмінок
