БІЛОЧКА. Одного разу я побачила на дереві у парку
білочку. Золотисто-коричневу, лише кінчик хвостика білий, ніби сметаною
политий. Хвіст набагато більший від самої білочки. Він пишний і
пухнастий. Лапки в неї короткі з добре розвиненими пальчиками, міцними і
цупкими. Завдяки гострим кігтикам тваринка швидко пересувається
стовбурами дерев, легко чіпляється за гілки. Зуби у білочки міцні і
гострі. Вони легко розгризають найміцніші горіхи. З усіх лісових
мешканців білочки є найжвавішими, найнепосидючими і найкрасивішими
звірками. Мені подобаються білочки, і я з задоволенням спостерігаю за
ними.
Я хочу піклуватися про інших. згідно з наказом неможна на пiдпивку сiдати за кермо. щодо одуження, завтра виписуемо. сьогоднi <span>найскладніша операція </span>
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо «Люлі, люлі, прилетіли гулі», «Котку, котку-рябку», «Ходить сон коло вікон». Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: «Ходить гарбуз по городу». Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — «За Україну», «Не пора». Особливо подобається «Гей, у лузі червона калина». Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.
з-на-ходити
с-пі-ймати
на-в-ряд чи
з-на-двору
Затишно дітям в пазусі цікавих казок.