Нещодавно я знайшла старого ключика. Він був не гарним.Мені він не дуже подобався. Але викидати я його не збиралась, а вирішила запитати у мама звідки у нас цей ключ. Мама розповідала що колись вона також була маленький дівчинкою і тоді знайшла цього ключика. Вона знайшла дерев'яну коробку і положила його туди і так залишила на декілька років. Потім вона й зовсім забула про його існування. Я хотіла щось від чинити, але в мене не виходило. Я пробувала в замки на дверях на скарбничка але в мене нічого не вийшло. Потім я пішла в бібліотека і там одна дівчинка зацікавила ст цим ключем. Вона говорила що цей ключик золотий. Тоді вона дуже мене попросила його їй віддати, але на всі мої читання вона не ввдповідала говорила що це секрет але за допомогою його ключа вона в рятує багато людей. І я віддала його ій. Цій дівчинка він потрібніше.
Вночi я дивилася телевiзор
вчора я слухала музику
сьогоднi я грала з друзями
моя сестра писала лист
мiй тато читав газету
моя мама готувала йжу
мiй кiт ловив мишей
я була у зоопарку
моя подруга читала менi книгу
мiй друг бачив лiтак
Не дивлячись на те, що вже була середина весни, звичне, для цієї пори року, потеплення не наставало. Днини були довгими та сонячними, небо зробилось блакитним, прикрасилось мереживом перистих хмарин. Горобці влаштовували галасливі базари на дахах будинків, голому гіллі кущів та дерев. Бродячі собаки раптом перестали бути одинаками – дружно гуртуаались в шлюбні зграї гаряче насолоджувались своїм, незбагненим для людської моралі, вільним коханням. Автомобілі давно вже роз'їжджали по вільній від крижаної шкаралупи дорозі і невідворотно скидали з коліс зимову гуму. І навіть люди, що нудьгували без тепла, вже не кутались в шарфи, не підіймали коміри. Чоловіки хоробро розстібали верхні ґудзики тісних сорочок, а дами завзято наряджали яскраву помаду, спокушали запаморочливими шпильками та відвертими декольте. Усім, тваринам та деревам, машинам та шляхам, землі та небу було зрозуміло що, не дивлячись на міцні морози та забальзамовані крижаною скоринкою кучугури, нинішня зима доживає останні дні, чи навіть години.
Одного ранку трарилось неминуче – подув впевнений, теплий немов парне молоко, південний вітер, нагнав хсари, які щедро пролилися всезмиваючим дощем. Сніги розтавали дуже швидко і перетворювалися в каламутні, дзюркопливі немов гірські стрімчаки, шалені потоки. Та ось на останній вцілілій, колись велетенській, стікаючій талою водою, тьмяній кучугурі з’явилось послання.