Уже в XIII-XIV веках существенным образом меняется экономический облик западноевропейских государств. На месте прежних деревень выросли города. Вместе с ними упрочиваются торговые связи между областями всей страны. Интересы королей и городов во многом совпадали. Короли хотели единства страны. Города еще больше нуждались в нем: оно обеспечивало безопасность дорог, широкие рыночные связи, единую и полноценную монету. Короли добивались ограничения власти вассалов. Того же хотели и города. На этой основе возникает неписаный, но вполне реальный договор: города дают королям деньги и солдат, короли обеспечивают городам защиту от феодальных притеснений.
А вот почему в Англии централизованное государство возникло раньше. . Наверное, сказалось географическое положение - островное: Англия была надежно защищена в то время от вражеских нападений. А такой покой дорогого стоит! Да и феодалы здесь поубивали друг друга в войне Алой и Белой розы, некому стало королям перечить. . (но это больше шутка) . А вот если Францию взять, то ее же просто изувечили в ходе Столетней войны - и англичане, и свои. . Раны пришлось долго залечивать!
сословная монархия — форма правления, предусматривающая участие сословных представителей в управлении государством, составлении законов. Она складывается в условиях политической централизации. Различные сословия были представлены в органах власти неравномерно. Часть из этих законосовещательных органов эволюционировало в современные парламенты.
Государственная централизация в Англии, Франции и других странах Западной Европы достигла такого уровня, сто королевская власть могла уже не считаться с папскими домогательствами на политическое верховенство и подчинить себе национальную церковную иерархию. Именно на такой путь вступил Филипп IV. Чтобы заручиться поддержкой всех влиятельных слоев населения в столкновении с папой, Филипп IV созвал в 1302 г. собрание представителей трех сословий – духовенства, дворянства и горожан, которое в последствии получило название Генеральных штатов. Горожане и дворяне решительно поддержали позицию короля, духовенство держалось неопределенно. Папа перешел в наступление и прислал во Францию своего легата, чтобы тот на месте отлучил короля от церкви. Но Филипп IV арестовал его и отправил в Рим людей для организации антипапских выступлений. Папская резиденция была захвачена, а папа арестован. Потрясенный нанесенными оскорблениями, престарелый папа вскоре умер.
Східнослов'янські племена — предки українців у переддень утворення держави<span>Розселення східних слов'ян. Протягом VII—VIII ст. слов'яни широко розселилися на території Східної Європи: землі східних слов'ян простягалися від далекого озера Ільмень на півночі майже до Чорного моря на півдні. Літописець назвав 14 східнослов'янських племінних об'єднань, переважна більшість з яких локалізувалася на території України.</span>Історичним центром східного слов'янства здавна було Середнє Подніпров'я, де проживали поляни. Їхніми східними сусідами були сіверяни, далі знаходилися землі радимичів, в'ятичів. На захід од полян мешкали деревляни й дреговичі. Західні межі розселення східнослов'янських племен сягали Прикарпаття, де мешкали білі хорвати, і ріки Західний Буг, уздовж течії якої тягнулися землі волинян. Північну групу східнослов'янських племен становили кривичі, полочани й новгородські словени. Межі їхнього розселення охоплювали Верхнє Поволжя, простори Валдаю, побережжя Західної Двіни та басейну Ільменю й Чудського озера. У межиріччі Дністра й Дунаю, у південно-західному Причорномор'ї проживали тиверці, сусідами яких на схід від Дністра були уличі.На території сучасної України протягом VII—IX ст. мешкали насамперед такі східнослов'янські племена, як поляни, деревляни, сіверяни, волиняни (давніші назви — дуліби, бужани), білі хорвати, уличі, тиверці. Зазначені в літопису племена являли собою етнополітичні об'єднання — союзи племен. Ці союзи племен літописець називав княжіннями. Верховним органом племінного самоуправління княжінь було віче. Подальший розвиток родоплемінної організації обумовлював появу спершу виборної, а згодом спадкової князівської влади, що була вищим виконавчим органом племінного управління. Внаслідок постійної військової активності племені й зростання суспільно-політичного значення князівської влади навколо князя збиралася й гуртувалася дружина, основним заняттям якої була служба у князівському війську. Дружина стала постійною організацією професійних воїнів, поступово перетворюючись у самостійний атрибут влади. Військові вожді-князі разом із дружиною мешкали в укріплених племінних центрах — т. зв. городищах. Племінні княжіння були своєрідними зародками держав, у них лише складався примітивний апарат влади, а спадкоємна знать, очолювана князем, ще не відокремилася в окрему соціальну групу.Сучасні дослідники підкреслюють, що союзи східнослов'янських племен на території України вже у VII ст. являли собою одну етнокультурну, мовну і політичну групу, яка за названими ознаками виразно відрізнялася від північних східнослов'янських племен. За наступних століть об'єднавчі тенденції між ними лише посилювалися, що сприяло виникненню в IX ст. ранньосередньовічної держави із центром у Києві, а також формуванню українського народу та його мови. Зародження державотворчих процесів у предків українців учені пов'язують із племінним об'єднанням дулібів. Воно виникло в VII ст. з метою захисту від войовничих кочівників, адже й літописець згадував про дулібів у зв'язку з навалою аварів. Дулібський союз об'єднав усі східнослов'янські племена на території України. Центром його було Зимненське городище, що неподалік м. Володимира на Волині. Одначе рівня держави дулібське об'єднання не досягло й невдовзі після свого виникнення розпалося.Відтоді центром державотворення на українських землях стала Середня Наддніпрянщина. Саме тут на межі трьох східнослов'янських союзів племен — деревлян, сіверян і полян не пізніше VI ст. виник Київ, якому судилося стати столицею першої східнослов'янської держави. Звичайно, за тих часів Київ іще не був містом у сучасному розумінні. Навіть літописець, в оповіді якого переважала легендарність, свідчив, що Кию, від імені якого походить назва міста, належить слава будівничого укріпленого городка, тобто фортеці, замку. Це підтверджують і археологічні знахідки на Старокиївській горі — йдеться про т. зв. городище Кия, що його відносять до VI ст.Щодо племінної належності Києва вчені дотримуються різних думок. Одні вважають, що городище на Старокиївській горі виникло як міжплемінний центр, засвідчуючи прагнення східнослов'янських племен — предків українців до міжплемінного об'єднання. Інші переконані, що Кий — засновник Києва був полянським князем, а відтак городище виникло як центр полянського князівства. Із виникненням і розбудовою Києва і князівства навколо нього багато дослідників пов'язують проблему зміцнення у східних слов'ян апарату влади та групи людей, наділених владою, — можновладців. Саме об'єднанням наділених владою дніпровських слов'ян прихильники такої думки вважають полян. Не випадково літописець вирізнив їх з-поміж усіх південних східнослов'янських племен, підкреслюючи, що вони «мужі мудрі й тямущі». Поляни, за літописом, дали перших київських князів:ь
Святе Письмо, Священне Писання або Біблія, збірник книг, що утворюють Біблію (грец. τά βιβιλία, βιβλία, «бібліа» тобто «збірка книг») — книги релігійного (історично-повчального) змісту. Вважаються богонатхненними (Бог через писарів дав), на які опирається юдейське та християнське віровчення. Святе Письмо поділяється на
Фінікійські міста-держави. Фінiкійські мореплавці. Заснування колоній. Повні уроки. ... Фінікійські міста. Найбільшими містами Фінікії були Tip, Сідон і Бібл. Місто Tip (це слово означає «скеля») стояло на острові неподалік від берега
Колоніза́ція — заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їхнім заселенням. «Внутрішня колонізація» — заселення і господарське освоєння вільних земель на кордонах власної країни.
Колонізація
Метрополія: етимоном (істинним значенням) слова метрополія є «самостійна одиниця розселення, яка має свої колонії». Термін метрополія вживається також у значеннях: «імперіалістична держава (від слова «держати»), що володіє колоніями; столиця
Пророки — Пророки множественное число от слова «пророк», относящееся к провозвестнику Божественной воли
Я древний человек. Мы живём коллективом. Наши женщины занимаются собирательством, шьют одежду из звериных шкур , а мы мужчины в это время охотимся на диких зверей приходим домой не с пустыми руками . Мы изготавливаем новые орудия труда для охоты это копье палка копалка и новые другие . Наши жилища это пещеры но если нет их то мы роем землянки ,шалаши . Нам очень не легко добывать огонь добывать пищу ! Так что любите своё время когда вам все легко достается
Плохие погодные условия переброска войск на границу с Японией <span>4ошибки сталинского руководства </span><span>1<span>смещение с поста главнокомандующего Г.К. Жукова
</span></span>