Ну можно например так:
Книга Андерсена "Дикие Лебеди" очень интересная, захватывающая и познавательная. Мне очень нравится ее сюжет, кульминация и счастливый конец. Произведение "Дикие Лебеди" вызвало у меня чувство сострадания к принцессе и я очень рад (а) что в конце у героев все сложилось отлично.
Шел сильный дождь, в подъезде старого двухэтажного дома сидел щенок с пятном на спине. Он смотрел как капля за каплей опережают друг друга и бьются о землю. Ему было очень скучно. Вскоре он уснул.
Когда кончился дождь, старая бабушка открыла дверь своей квартиры, но вдруг услышала писк. Она не понимала в чем дело. Вскоре бабушка посмотрела за дверь и увидела что прищимала лапу маленькому щенку, она взяла его, отложила в сторонку и вошла в дом чтобы вынести ему чашку молока. После она пошла в магазин, куда и хотела идти. В магазине она купила большую пачку корма для собак, чтобы угостить маленького гостя, но придя домой, никого не было.
Бабушка была расстроена, она подумала, что щенок мог бы быть другом для одинокой старшуки, но нечего не поделаешь.
На следующий день бабушка решила, что пора преводить впорядок свой огород, но открыв дверь, она опять услышала писк. Она не понимала, радоваться ей тому, что вернулся щенок или все таки пожалеть его лапы. Старушка заметила, что у щенка в зубах красная большая роза, старушка давно не видела роз, щенок подошел к старушке и положил цветок возле его ног. Бабушка подняла щенка и его подарок.
Теперь каждый год, в тот день когда старушка встертила своего друга, она покупает розу и дарит щенку.
Человек чувствует разное. Кто- то боль ,а кто-то радость .Но уменее человека чувствовать прекрасное это не отнимешь! Это чувство расслобляет и по кусочкам проникает до глубены души! Чувства такие что хочется летать ! Ты тоже можешь чувствовать. Попробуй и ты!
Обстановка в городе. Ведь в городе творился сплошной беспорядок: взятки, самодержавие, сплетни, незаконное присвоение денег и прочие другие пороки.
Отсюда и проявляется боязнь проверки - страх, который полностью затуманивает разум городничего и сего городка.
Кохання, здатне пережити смерть. Саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. Дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. Ромео впевнений, що кохає Розаліну, а до Джульєтти сватається Парис.
Кохання не знає кордонів. Оселившись у серцях Ромео і Джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. Читач бачить, як Джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка здатна боротися за право кохати і бути коханою.
Зміни торкаються і Ромео. Він розуміє, що кохання до Розаліни було надуманим, не справжнім. Романтична сцена під балконом, що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. Як не дивно, більш практичною і вдумливою автор змальовує саме Джульєтту. Ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.
У юних закоханих є союзники. Перш за все, стара нянька Джульєтти. Жінка звикла жити серед багатих і знатних, любить гроші. Співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за Париса. Враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.
Залишається ще монах Лоренцо – людина освічена і прогресивна. Він розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. Наївно думаючи, що кохання між членами родин Монтеккі і Капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується допомагати закоханим. Низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз освідчуючись один одному у коханні.
Трагізм фіналу просто приголомшуючий. На перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. Проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. Кохання Ромео і Джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили почуття. Змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.
http://ukrtvory.ru/koxannya-romeo-i-dzhulyetti.html