Мало хто з нас може сказати, що любить вітер. В думках одразу
зринають картини холодної та вогкої днини. Вітер здуває з дерев останнє
пожовкле листя, а дощ барабанить по стріхах та карнизах. Або навіть
гірше, коли взимку люта хурделиця замітає дома и дороги. Небо стає
сіро-білим і ледь-ледь проступають в такій хуртовини силуети будівель. У
такі дні мрієш лише про домашній затишок. Прийшовши додому, ти
загортаєшся в теплу ковдру і випиваєш чашку гарячого чаю. Приємне тепло
загріває та заколисує. А холодна буря за вікном вже десь далеко та не
бентежить.
Але вітер буває й іншим. У спекотний душний день немає
нічого кращого за легкий повів вітру. Він приносить довгоочікувану
прохолоду. А згадаймо свіжість солонуватого морського бризу. Одразу
уявляєш сонячний день на пляжі та далекі крики чайок. Вітер колише
морську воду, і вона б’ється об берег пінними хвилями. В степу вітер
носить по землі перекотиполе и гне додолу високі трави. Він
розповсюджує навкруги духмяний аромат степових рослин.
Вітер – мінливий. Буває теплим і холодним, свіжим та порошним.
То він сильний і безжальний, то лагідний та добрий. Він все змінює,
переносить з місця на місце. Вітер ніколи не зупиняється. Він великий
мандрівник. Завжди подорожує далекими далями. Він знає всі дороги,але
навіть вони йому не потрібні. Він міг би розкрити всі загадки та
секрети, передати найдивніші аромати. Але вітер до нас байдужий, тому
назавжди збереже свої таємниці.
Із малюнка на мене дивиться зайчик.
Ця тваринка є невеликого розміру. Має шерсть білого кольору, значить
настала зима. Шерсть коротка та густа і зігріває його від холоду. На
невеличкій мордочці добре видно два вуха, що прислухаються до кожного
звуку у лісі. Два маленькі ока спостережливо зауважують все, що
відбувається навкруги. Позаду є хвостик. Він маленький, пухнастий та
круглої форми. Задні лапи довші за передні. Це дозволяє йому швидко
стрибати, рятуючись від ворогів.
Звірятко гарне та прудке.
Текст зі ніжно-зменшувальними (пестливими) словами.
Із невеликого малюночка на мене дивиться зайченятко.
Його шерсть біленького кольору, значить настала зимонька. Ця
тваринонька є невеликого розміру. Шерсть коротенька та густенька і
зігріває зайченятка від холоду. На невеличкій мордочці добре видно два
вушка, що прислухаються до кожного звуку у лісочку. Двоє маленьких
оченяток спостережливо зауважують все, що відбувається навкруги. Позаду є
хвостик. Він маленький, пухнастенький та кругленької форми. Задні лапки
довші за передні. Це дозволяє йому швиденько втікати й стрибати,
рятуючись від ворогів.
Звірятко дуже гарненьке та прудке.<span>
</span>
Поки живе мова - житиме суспільство
Барвистість одвічна народної мови - це щось невимовне, прекрасне, казкове
Головні-підмет і присудок
Другорядні-додаток означення і обставина
Б у р я к
- о = о -
ц и б у л я
- о - о = о
м о р к в а
- о - - - о
к а п у с т а
- о - о - - о
к а р т о п л я
- о - - о - = о
